Вдома у неї лежали два товстих зошити. На першій сторінці одного було написано «Віка», на першій сторінці другого – «Віта». То були свого роду словесні портрети – психологічні, уявні, називайте, як хочете – неіснуючих доньок-близнят. Ліда, котра страшенно не любила писати, за котру її чоловік Сильвестр написав спочатку дипломну роботу, а потім кандидатську дисертацію, написала, по суті, дві повісті, героями яких були її неіснуючі доньки-близнята. Скрупульозно описувала їх розвиток, звички, характери, весь процес зростання – від немовлят до підлітків. Вони були цікаві й розумні, її донечки. Безпомилковим буде сказати, що були вони яскравими індивідуальностями, Віка і Віта. Спочатку Ліда хотіла вести ці зошити-щоденники, які поступово ставали справжніми повістями (сестрички постійно зазнавали якихось пригод), до дванадцятирічного віку. Саме такого, коли загинула Ліра. Але в той день зрозуміла, що не зможе припинити писати. Ні про Віку, як планувала раніше, ні про Віту, як вирішила потім. У зошити вклеювалися все нові й нові сторінки. У «Віці» діяла також Віта і, навпаки, у «Віті» – Віка.
Однак писання припинилося того дня, коли її покинув Сильвестр. Вона змогла у зошиті «Віка» написати лише три слова: «Сьогодні він поїхав». Хотіла додати: «Твій тато», але зрозуміла, що більше не зможе написати жодного слова.
Десь посеред останньої їхньої шкільної зими Ніна сказала привселюдно на уроці, що поступатиме до педінституту, на філологічний. Кілька однокласників значуще подивилися на Сильвестра, адже знали, що він давно збирається бути філологом. Дивно, що Олег не зреагував, геть ніяк не зреагував. Тільки вже після випускного, як ішли вони вулицею – кілька хлопців окремо й дівчата окремо, – сказав мовби ненароком, трохи нахилившись до Сильвестра:
– Наглядатимеш там за Нінкою.
Сильвестр знав, що Князь збирається вступати у військове училище, правда, чомусь у військово-політичне. Це було дивно, бо ніколи ані ідеологією, ані політикою Олег Ривцун не цікавився. Більше того, висміював на їхніх вечірках і політінформації, і навіть Брежнєва пародіював, дивлячись виклично на однокласників – хто, мовляв, донесе?
Кілька місяців Сильвестр в душі літав на крилах від передчуття того, що разом з коханою (так, коханою) вчитимуться, якщо вступлять, може, й сидітимуть поруч. А потім…
Потім був день, на який вони домовилися з Ніною, що разом поїдуть до Лучеська здавати документи в педінститут. І слова Ніниної матері про те, що Ніна ще вчора поїхала. І ошарашення Сильвестра. Ще більше ошарашення, коли виявилося, що Ніна не подавала документів. Він не міг повірити, а потім помчався до Львова, бо вирішив, що, може, Ніна туди поїхала, а не до Лучеська, може, він щось не зрозумів…
Ніни не виявилося і у Львові, в усякому разі на тамтешньому університетському філфаці. Не знаючи, що й думати, проникнутий по вінця гіркотою й розчаруванням (вони, проте, не здатні були поки що вбити його безнадійну закоханість), Сильвестр таки повернувся до Лучеська (в якийсь момент хотів лишитися у Львові) й таки подав документи на філфак. Подав, щоб помчатися назад, у Вербку. Ніни вдома не було, мати твердила, що вона поїхала до Лучеська. Якщо тільки… Тут мати зробила паузу й зітхнула. Сильвестр мовчав, але відчув, як засмоктало під ложечкою.
– Якщо тільки не поїхала в Донецьк, – сказала Нінина мати.
Побитим псом відчував себе Сильвестр, плентаючись тоді селом. Ніна й не приховувала, особливо в останні місяці, що вона дівчина Князя – того, кого боялися і ким захоплювалися чи не всі дівчата школи. Того, хто був-таки найвродливішим і найстатнішим у класі. Звання неформального лідера підходило Олегові Ривцуну якнайбільше. А на їхніх вечірках, де слухали переписані на магнітофон записи і платівки переважно із зарубіжними мелодіями (він тоді дізнався і про «Бітлз», і Елвіса Преслі, і всіх їхніх кумирів), Ніна сиділа завжди біля Олега, давала себе обіймати й пригортати, і всі це сприймали як належне. Вони справді виглядали поруч дуже гарною парою. Ніхто б не здивувався, якби це шкільне кохання переросло в щось більше, вже після школи. Нічого неприродного не було і в тому, що Ніна могла поїхати туди, куди у військове училище збирався вступати Олег. Повертаючись додому, Сильвестр навіть виправдовував Ніну, хоч як гірко не почувався.
