Е д у а р д. Я зробив усе так, як ти просила. Цю дівчину звати Світлана. Ось її адреса. Я влаштую її на роботу, тоді дам тобі знати.
Л і д а. Добре. Спасибі. Вона… ця дівчина… Світлана… була близькою з Сильвестром?
Е д у а р д. Судячи з її слів – так. Тепер лишається чекати і сподіватися, що вона таки завагітніла.
Л і д а
Е д у а р д. Заспокойся. Ти ж сама просила.
Л і д а. Сама… Твої умови не змінилися?
Е д у а р д. Все залежить від тебе. Я тебе не силуватиму.
Л і д а. Едику… Може, завтра? Може…
Е д у а р д. Післязавтра?
Л і д а. Не сердься. Я зроблю, як ти хочеш. Умова є умова.
За сім років до пострілу на острові посеред лісового озера Яніна Росяниця зайшла в аудиторію, де мав читати лекцію кандидат філологічних наук Сильвестр Васильчук. Вона пройшла мимо чергової, відрекомендувавшись другом пана Сильвестра.
Вперше в житті вона заходила до такої аудиторії (два роки училища не в рахунок, там були зовсім інші класи). Своїм виглядом – довга спідниця, скромна блузка – вона була схожа на черницю. А втім, вона майже все життя так вдягалася, тільки в молодості любила яскраві, навіть крикливі кольори. Але ніколи, навіть коли це було модно, не носила короткої спідниці чи відкритої блузки.
Якось один її палкий прихильник, шанувальник творчості й тимчасовий чоловік («Я не маю ілюзій, – казав він, – ти мене так само покинеш, як і інших») склав напівжартівливу її характеристику. Наведемо її повністю:
«Росяниця Яніна Ростиславівна, рік народження не важливий, здається, жила вічно, досвідчена жінка і підліток водночас. Освіта незакінчена середня, але за рівнем знань і ерудиції, особливо в мистецтві і літературі, залишила далеко позаду переважну більшість тих, хто має вищу освіту. Особа з неусвідомленим талантом, непередбачувана і примхлива, здатна на милосердя і самопожертву, і водночас на байдужу жорстокість у ставленні до інших, особливо чоловіків. Черниця і блудниця водночас, поєднує у собі риси жука-гнойовика і співучої пташки, у якої відрубані лапки, а тому вона не може приземлитися на жодну гілку, тільки часом, коли відмовляють крила, падає на землю, аби, передихнувши, знову злетіти, сахаючись землі та гнізд. Яскравий представник українського андеграунду, вихід з якого означатиме творчу смерть. Характеристика видана для пред’явлення самій собі у хвилини розпачу та як перепустка до можливого життєвого пристанища».
