Озброєні полностью

Іноді краще запалити вогнемет, ніж проклинати темряву.

За десять хвилин вони вже штовхалися серед натовпу перед подвір’ями гільдій.

— Бачите? — сказав Морква.

— Їхні двори торкаються один одного, — підтвердив Ноббі. — Але що з того? Між ними є стіна.

— Я б не був таким певним, — заперечив Морква. — Зараз ми все дізнаємося.

— У нас є час? — уточнила Анґва. — Здається, ми ще хотіли сходити до Денної сторожі.

— Спочатку я маю дещо дізнатися, — сказав Морква. — Блазні дали неправдиві свідчення.

— Хвилинку. Хвилиночку, — почав сержант Колон. — Це зайшло занадто далеко. Ми вже далі, ніж на півдорозі. Слухайте, я не хочу, щоб когось убили, розумієте? Так сталося, що я тут єдиний сержант, якщо хтось ще не зрозумів. Моркво? Ноббі? Розумієте? Не треба тут стрілянини чи різанини. Проникати у власність гільдії неприпустимо, але ми матимемо ще серйозніші проблеми, якщо когось застрелимо. Лорд Ветінарі тоді не обмежиться сарказмом. Він може вдатися до… — Колон нервово проковтнув слину, — вдатися до іронії. Отже, це наказ. Отже, що ти зібрався робити?

— Я лише хочу порозпитувати людей, — сказав Морква.

— Ну, якщо вони відмовляться відповідати, не заважай їм, — сказав Колон. — Отже, ти можеш розпитувати, це твоє право. Але якщо доктору Грим-Асу це не сподобається, ми повинні піти, добре? Ох, мені від цих клоунів аж моторошно. А він серед них найстрашніший. Якщо він відмовиться відповідати, ми просто підемо і — і що? — будемо шукати інші способи. Я вже казав, що це наказ. Зрозуміло? Це наказ.

— Якщо він відмовиться відповідати, — повторив Морква, — я просто піду. Гаразд.

— Добре. Здається, ми досягли консенсусу.

Морква постукав у двері Гільдії блазнів, підняв руку, спіймав пиріг із заварним кремом, коли той вилетів із віконця, і з силою запхав його назад разом з дерев’яною рукою. Потім він знову постукав у двері, та так, що вони на кілька дюймів учавилися всередину.

Хтось за дверима сказав:

— Ай.

Двері відчинилися трохи ширше, і за ними Морква побачив маленького клоуна, вкритого побілкою та заварним кремом.

— І навіщо ти це зробив? — похмуро спитав він.

— Хотів пройнятися духом веселощів, — сказав Морква. — Я капрал Морква, зі мною народна міліція, і ми всі цінуємо добрі жарти.

— Перепрошую…

— За винятком молодшого констебля Дуболома. А от молодший констебль Щебінь також любить посміятися, просто трохи пізніше за усіх інших. Ми прийшли поговорити з доктором Грим-Асом.

У клоуна заворушилося волосся. Із бутоньєрки бризнула вода.

— Вам… Вам призначено зустріч? — спитав він.

— Не знаю, — одказав Морква. — Нам призначено?

— А оця залізна куля зі шпичаками — це не призначення часом? — спитав Ноббі.

— Ноббі, це — моргенштерн, по-нашому — «ранкова зірка».

— Справді?

— Так, — сказав Морква. — Призначена зустріч — це домовленість побачитися о певній годині, «ранкова зірка» — це великий шматок металу, який використовують, щоб дробити черепи. Важливо не переплутати. Згодні, пане? — він підняв брови.

— Красунчик. Моє ім’я Красунчик. Але…

— Тож якщо ви, шановний добродію Красунчику, швиденько збігаєте і доповісте доктору Грим-Асу про наш візит, ми тут із залізною кулею зі шпи… Про що це я? Ми просимо зустрічі без призначення. Добре? Дякую.

Клоун помчав.

— Ось, — сказав Морква. — Сержанте, все добре?

— Здається, він вдасться до сатири, — похмуро констатував Колон.

Вони чекали. Трохи згодом молодший констебль Дуболом дістав викрутку з кишені і почав колупатися у пристрої для метання пирогів із заварним кремом. Решта просто тупцювали на місці, за винятком Ноббі, який зойкав щоразу, коли щось із його власного арсеналу падало йому на ногу.

Нарешті Красунчик повернувся. З ним було двоє м’язистих блазнів, чия зовнішність не передбачала почуття гумору взагалі.

— Доктор Грим-Ас сказав, що у місті не буває міліції, — несміливо почав він. — Але. Гм. Доктор Грим-Ас також сказав, що, якщо справа того варта, він може з вами зустрітися. Але не з тролем і не з ґномом. Ми чули, що банди тролів та ґномів тероризують місто.

— Так кажуть, — Щебінь кивнув у знак згоди.

— Між іншим, ти часом не знаєш, що вони там кажуть… — почав Дуболом, але Ноббі буквально підштовхнув його до тиші.

— Тож підемо ми двоє, сержанте? — сказав Морква. — І ти, молодший констеблю Анґво.

— Лишенько, — скаржився сержант Колон.

Але всі вони попрямували за Морквою до похмурих будівель і похмурих коридорів до кабінету доктора Грим-Аса. Голова усіх клоунів, дурнів і блазнів стояв посеред кімнати, а блазень поруч із ним намагався причепити на його вбрання додаткові стрази.

— Що ви хотіли?

— Доброго вечора, докторе, — сказав Морква.

— Одразу хочу прояснити ситуацію. У будь-якому разі про ваш візит я безпосередньо доповім лорду Ветінарі, — сказав доктор Грим-Ас.

— Гаразд. Та я й сам збирався йому доповісти, — сказав Морква.

— Уявити не можу, чому ви припхалися до мене, коли на вулицях вирують повстання.