– Бє-е-е!!! - підриваюся я на ліжку. - Спершу з того звуку виходить, щоправда, лише «бввв-ммм», але я таки виштовхую гидоту язиком зі свого писка і кричу «бє-е-е». Сінта сидить у мене на причинному місці, ніби я дядько, а вона - секс-рабиня-трудоголічка, і виблискує білками своїй очей на темному лиці. Руки мої прив'язані до якоїсь біди, яку я просто не бачу, ноги сплутані, як у коня на пасовиську, щоби не зрубався на вільні простори.
– Ну і що це таке, сука? - питаю її.
– Те, що бачиш, сука! - каже вона.
– Ти що, сука, жити хочеш перестати, сука? - я.
– Заткайся, сука, бо перестаєш тут жити ти, сука! - вона.
Я з сумом думаю про Уму Турман і те, як вона всіх хвацько порубала великим мечем. А я і кухонного ножа проти живої істоти не підніму. Тим паче, проти іншошкірої. Ще потім звинуватять мене у расизмі - а для Майнеса, наприклад, це ще страшніше, ніж убивство. Не можу я не проявляти толерантності, курва мать. Бо, якщо зірвуся я, зірвуться й інші - і плакало тоді те наше грьобано-омріяне членство України у ЄС. Хоча, звичайно, fuск it.
– Фак ю, - кажу я їй на общєпонятном.
Вона б'є мене в пику з усієї сили, але якось так по-жєнскі б'є, як у мексиканському кіно. Мені стає смішно.
– Чого ти… чого ти смієшся? - спантеличено питає Сінта.
- З тебе сміюся, femme fatale [30].
Поки вона думає, що таке femme fatale, і виважує, варто мені за це вкачати чергову піздюліну чи ні, мені згадується чергова кіношна сценка. Цього разу з «Кривавого Четверга» - там, де курва в гумовій червоній сукенці ґвалтує прив'язаного до стільця мучачіка, виставивши йому перед очі портрет коханої дружини. В дитинстві мене той епізод зворушував і було навіть жалко, коли тьотьку вбили з пістолета, так що вона, гола, звалилася з офігєвшого дядька, як мішок із тирсою. Тепер би я була страшенно рада, якби хтось зарядив у голу Сінтину дупу бодай із дробовика сіллю. Та ні, цього не трапиться. Майнес на роботі, а всі інші істоти цього континенту - за неї. Я кисло кривлюся.
– Хочеш угадати, що я з тобою зроблю, сука? - пробує заінтригувати Сінта.
– Відлижеш у мене? - наївно цікавлюся я.
– Ха-ха-ха! - знову якось пиздувато-театрально закидає голову вона. І що ж ти візьмеї з танцівниці?
А танцівниця взяла ніж.
Інтересно, думаю я, з чого вона починатиме. Покремсає мені пику чи просто відріж цицьки. Так чи інакше, буде купа м'яса, крові й лімфи. А ще сполучної тканини. В цицька же є жир? Мене ледь не знуджує від цієї думки. Це вже так, ніби я з десяти сантиметри дивлюся на екран, де демонструється оргії за сценарієм Рю Муракамі. Всілякі там товсті бліді тітки з вульвами, подібними до свинячої печінки, американці, що запихають смердючі члени в роти японським танцівникам, сперма, кров, вибиті зуби, сеча, героїн і гвоздики. Останні також у дупах чиїхось.
Мені стає геть погано. Таке колись було, коли я порізала палець ножем для кавуна і втрачала свідомість в районі туалету. Якраз була вперше подивилася FIGHT CLUB. А мама випихала мені язика солоними пальцями з рота. Бе-е-е… Мені все млосніше. Якийсь такий безпомічний страх смерті, як то зазвичай буває перед умліванням. Я згасаючим зором осягаю Сінту і її ніж, але слабну не від страху до нього, а з огиди до її язика, що ним вона гаряче заходиться копирсатися мені в носі.
– Наша краса як у сполучених посудинах, - каже раптом Сінта, - від мене відбуває, до тебе прибуває…
Я навіть не встигаю подивуватися тим, як то мого вбогого знання індонезійської могло вистачити на розуміння такої складної фрази. Не встигаю, бо до кімнати заходять іще три особи - молочно-білого кольору, неясної субстанції.
– О, - думаю я, - привиди… Почалося.
Втратити свідомість не вдалося. Шкода, бо люблю я це діло.
Сінта трійці славно-явно не помічає, бо хвацько продовжує вимахувати своїм пєрочінним ножичком.
– Тож, - продовжує вона, - якщо ти перестанеш жити, я почну жити твоєю красою. Повністю-повністю!
Замість того, щоби театрально закинути голову назад і відчайдушне засадити мені ніж під ребра, дівиця робить мені акуратний надріз. Я репетую, не встидаючись. Уявляю, як із мене фонтанами хлюпоче кров. Або навіть не фонтанами, а такими гарними розводами повільно розтікається - як у порізаної Меларі з NАТURAL BORN KILLERS.
(Таке часте апелювання до кінематографу видається мені ще підозрілішим, ніж привиди, що зацікавлено спостерігають за нами з дверей).
Сінта заміряється гострячком ножа в моє око. Іншою рукою стискає мій лівий сосок -напевно, боляче, але той клятий поріз перебиває всю маліну. Якась вона несистематична: то цицьки, то ребра попід ними, тепер уже око.
- Does it hurt, Bitch [31]? - цікавиться красунька.
- Нow about to suck my cunt, bitch [32]? - цікавлюся я. А потім іще додаю кохану фразу з ТЕАМ АМЕRІСА:
- Іt’s not about sex. It’s about trust [33].
Мене дико тягне погиготіти. Певно, корчі передсмертні. Сінта лизати не збирається, і це смішить іще більше. Особливо ця її розгублена мармиза, коли вона нарешті повертає голову до аморфної трійці.
– И-и… Иг! - каже вона щось таке й зіскакує з мене.
