Думаю, він натякає зараз на себе. Час від часу любий Майнес закидає Катці не цілком безпідставні звинувачення в тому, що вона позбавила його очей колишнього блиску.
– Новий блиск тобі також личить… - шепоче Ката і гладить його по щоці. Він не розуміє, до чого це, але не випручується. Просто Сінти наразі немає вдома.
До того, як Катакана отримала наступного листа:
спливло немало часу. На Шрі-Ланці і в Тайланді він накотився велетенськими цунамі, в Індонезії підкрався землетрусом. Ось чому духи були такими неспокійними. Насувалося щось нове і страшніше. Хоча… останнє твердження правомірне стосовно всієї людської історії.
Наша ж приватна й незначна історійка закінчилася, як і слід було чекати, просто моїм від'їздом. Робота-дім-активність - ці відмазки канають навіть для таких безнадійних панківських лобуряк, як я.
Я не отримала кохання чи бодай тіла Сінти, за котрим приїхала, однак все ж таки поверталася Переможцем. Істина, що її мені пощастило взнати в якийсь зовсім, здавалося би, незначний момент, допомагатиме тепер вилізати з найглибших дуп і брейк-даунів.
Майнес мене любить. І завжди любив, і завжди любитиме. В усіх дійсних і умовних способах.
А я…
Складемо якось пазл?
Дуже важливо сказати, що в мене є бабця і дід. Ба навіть дві бабці і дід. Але мова зара йтиме про одну - бабцю-Ліду, - котра останнім часом зайнялася одним непевним видом спорту - «Догляд за перестарілою навіть-не-родичкою з перешкодами».
Тьотя Шура, вдова дідового двоюрідного дядька, була нашою притчею во язицех. Вона постійно плутала мене з сестрою, сестру з мамою, а маму з кузиною в Каневі. Зрештою, це можна було й зрозуміти - тітці було десь в районі 90 вже, чи що. Прогресуючий старечий маразм. Але цей природний діагноз моїй бабці видавався, як мінімум, страшною образою, котру вона, за найменшої нагоди, використовувала: - Це вже маразм у неї старчєскій! Склероз! Криша їде - і що ти здєлаєш…