– Та невже?! - щиро дивуюся я, а потім до мене доходить, що вирощена на жіночих мелодрамах і страсті-мардасгівих серіалах особа сказала доброму Майнесу щось таке: «Ката на мене напала, хотіла зґвалтувати і вбити, вона ж так ревнує тебе до мене, що аж за цим і приперлася, що я мусила оборонятися і прив'язати її… а з ножем то також випадково вийшло… Давай відпустимо Кату з миром, але ліпше, звісно, кинути її до нашої гуманної в'язниці!!!» Після того мав би слідувати її вереск.
Я зметикувала, що коли в них ТАКІ кінотеатри, в'язниця точно тут не найприємніша місцинка, тож:
– Ага-ага. Давайте відпустимо Кату з миром! - я щосили посміхаюся й випручуюся від Майнеса, що намірявся витирати з мене кров.
– Дуже вам дякую, любі мої, з вашого дозволу я буду старатися встигнути на літак до Джакарти. А там - здрастуй, моя гівняна, холодна, сіра, непримітна середньо широтна полоса!
- Като… ти про що? - лякається Майнес. - В тебе гарячка. Сінто, принеси парацетамол [39].
– Ні-ні, не треба! - я уявляю, які пігулки ця сестра милосердя може мені прихопити. - Давайте просто пробачимо Кату. Ката погана, Сінта хороша, Ката більше не буде. ОК?…
– Ти про що? - знову питає Майнес.
– Бідненька, вона нічого не пам'ятає, - скрушно хитає головою чорнявка.
– Гм… І чого ж я… не пам'ятаю?
– Ой, краще тобі зараз не казати, - зітхає Сінта й пробує погладити мене по голові. Я з жахом вивертаюся. - Бідненька… - додає вона і мені не вперше в житті хочеться когось убити.
Відтак за мною посилено доглядають: обробляють рану (слава Богу, неглибоку), вдягають, переводять на інше ліжко (любий Майнес подумав про мій стрес) і приносять якоїсь гарячої зупки. її варила Сінта, пахло смачно, їсти не хотілося.
Так ми, власне, і жили ще кілька днів. Якось зовсім непомітно, як у напівсні після ситого обіду.
Привиди, либонь, також наситилися краплями моєї крові, добутими тоді Сінтою, і більше мені не являлися.
Взагалі-то, Майнесів фан-клуб ріс якось аж занадто швидко. Окрім Сінти, до нього входили ще:
– 2 місцеві трансвестити;
– 1 місцевий гей (той самий, до кого привиди приходили);
– 1 японська дослідниця, що хотіла сексу і жодних серйозностей;
- 1 балійська кобіта, що хотіла «the whole package [40]»;
– ще купа різностатевих осіб різних родів занять;
– 1 сгудентка-юристка з Джакарти, наполовину англійка, наполовину індуска.
Власне, на останній трохи і зупинимося. Ця чувіха була воістину крута. Сінта зі своїми танцульками-барчиками їй ні в вагіну не вперлася. Барбара (чи просто Баббі, як називав її Майнес та інші звірі) також тусувалася по барчиках. Великодушно дружила там із трансвес-титами, проститутками та іншими декласованими елементами. В одному з таких джакартянських барчиків вона і познайомилася з Майнесом:
– Ну і що ти за мудак такий, що читаєш книжку в барі? - голосно й хрипко спитала вона спантеличеного білявчика.
А далі все пішло-повезлося. Розмови, зустрічі, її авто, його прильоти, їхні трансфери чи просто короткі обіди в аеропортах. До Майнеса прив'язувалися всі, кому не лінь. Всі, крім Катакани Клей. Бо та могла тільки прив'язувати до себе. А сама, навіть коли й кохала, ніколи не потрапляла в залежність. Принаймні, так їй здавалося.
– У Баббі є бойфренд, Катко, відчепися! - казав Майнес. - Він зараз в Голандії. Дзвонив їй якось… здається, коли ми тільки познайомилися. Вона почала плакати.
– І ти її втішав? - Ката медитувала над знимкою Барбари. - Ех, якби мені довелося втерти сопельки такій красунечці - просто тобі зірці індіан муві - я би неодмінно затягла її собі до ліжка. Чи затяглася би в її принцесячий будуар, ги-ги.
– Будуар!!! Като, ну чому ти всіх вважаєш виродками? - спробував злитися Майнес.
– Я?! А що - в будуарах виродки плекаються? Ну, вибач, я не знала… Так чого вона ревіла?
– Не знаю, я не розпитував подробиць. Знаю тільки, що попередній її хлопець - англійський учитель - був порядною паскудою.
– Ого. Дєвучка відвисає чисто по білих мальчиках?
– Все, я нічо тобі не розказую.
– Вибач, всьо, я більше не буду! Розкажи, ну розкажи, чого він паскуда!
– Якось він був зламав ногу. Місяць лежав у гіпсі. Лежав у Баббі вдома. Вона там за ним доглядала, носила йому їжу, ліки, DVD купляла, щоби коханому не сумно було.
– Ну?
– Ну, й коли настав час його одужання, вона там запаслася квітами, делікатесами, тим-сим, притягла те все до хати… а його й нема! Крім того, немає DVD-програвача, телевізора, комп'ютера та іншої амуніції. Найсмішніше для Баббі виявилося те, що любчик прихопив із собою її фен для волосся!
– О Боже…
– Тільки-но він зміг ходити, як швиденько все згріб, продав і звалив до себе у Ґрейт Брітан.
– От урод… М-да, нехіле таке жіноче щастя. Бил би мілий рядом… Але я би піздила такого чмошника! Аж гай би шумів і хмарки би бігли. А я би відпіздила і милувалася-дивувалася, чого душі моїй так весело…
– А вона пробачила все.
– От дурепа.
– Ну ні, Като… Тобі просто не збагнути деяких речей. Можна пробачити, але не забути. І ставитися до всього злегка іронічно.
