Ну, знаєте, все. Я, звичайно, поцупила того її листа, щоби показати його Аскольдові (він же мій друг такий самий, як і Ката) - бо хрін її там знає, кого вона собі «безособове хоче». Але дочитувати до кінця - то вже, пардоньте, не етично.
(From Anonymous)
Після того, як ми зустрічалися з сімома друзями в пабі, і я відвозила їх до метро в одній машині без довіреності й техпаспорта, причому найкомпактніший із них їхав у багажнику, менти на дорозі перестали бути антропоморфними страшидлами.
Алкоголь у крові, труп у багажнику, дитяча радість у напівсонних очах. Я хотіла було кликати їх «12 друзів Оушена», а потім зметикувала, що 7 і 12 - це майже вполовину різні числа, а називати кльових чуваків отак-во нагло й без-індивідуально «Друзі Оушена» - ознака крайнього морального розладу. Тим паче, називати себе якимось Оушеном, а не Катаканою Клей - це вже щось близьке до сплутання себе з автономним комплексом. По-нашому, шиза. А я не хочу. І вони не хочуть, я так думаю. Тому мої друзі:
1) Ґена
2) Кіт- Рентген
3) Олікс
4) Ілько
5) Синя Борода
6) Коля (друг синьої-бороди)
7) Параноїд (той самий, що їхав у багажнику, лежачи на книжках «Депеш Мод» Сергія Жадана) [89] -
просто собі кльові чуваки. Зокрема, тим, що бачимося ми не так уже й часто. І кожен із тих разів може бути останнім. І кожен із тих друзів - обраний. Лідери у своїх сферах, інакші і найкращі, а це завжди разом.
Через це ми дуріємо і прихильно ставимося одне до одного. Через це я порушую правило самотності Номер Один і називаю цих мало знайомих мені людей «друзі», свідомо отак легковажачи. Не щодня ж-бо група з семи чуваків і одної дівчинки (трансвестита?) виявляється НЕ БИКАМИ. Навіть не справджується історійка з двадцятьма професорами і двадцятьма сантехніками… [90]
Тепер же ми фіґачимо з Артимом найдурнішими місцями в час пік, і сніг летить нам у скло, і вода закінчилася, щоб те скло, як слід, протерти. Інтуїція - мій найкращий порадник. Час від часу Артим каже мені, що значив той чи інший знак. Як правило, запізно. Але ж я, на щастя, жінка, тому інтуїція мене поки рятує. А ще, напевно, рятує нас цілий рій ян-голів-хоронителів, і Боженька скрушно хитає головою, записуючи мій номер машини для чергового крилатого рятівника. Дякую тобі, Боженька, що помагаєш мені, ідіотці, бо розумні і хороші самі собі здатні зарадити.
– А вчора я, той-во, дяді пальці поламала… І два дзеркала своїм дзеркалом правим розхєрачила…
– Як?
– Ну, не влізла між двома рядами. Що вони там стоять?
