– А якщо взагалі немає пєніса, то це так, ніби він - ну ду-уже маленький? - питаюся в дзеркала. - Бо я би собі таке купила. А можна і так купити, в якості цяці. Можна ж?
Про помпу - це така рекламка у квадратику. А взагалі, сайт, з якого я тирила матеріал для чергової безтолкової статті про сексуальне здоров'я (чи то пак, нездоров'я, бо ж писала про ненормальних ексгібіціоністів… а що - бувають і нормальні. Естети, бляха!) - дуже такий собі пристойний сайт. Я навіть багато чого нового собі прочухала.
– Като, будь пацаном, перешли, - просить мій дружбан Ґеник.
– Хуй тобі, - кажу я, - не дам, не перешлю. Ти про мої попередні глибинно-філософські роздуми сказав, що то - затаскана фігня нудотна, так?!
– Ну…
- Піздєц Ко…ну [91]! Зась тобі тепер про мій сєкс читати! Сиди в своєму офісі, сублімуй в кулачок, зануда!
Але все ж таки я Ґеника люблю і відсилаю йому той свій опус во славу невідомому Ексгібіціоністу. Хай хоч якось та й розважиться старенький - потрафило ж його на роботку в Управління Маркетингу. Він іще там із такою перепусткою заходить-виходить через турнікети, з електронною. І обід у Ґеня з півпершої до півдругої, так що ми з ним навіть не встигаємо як слід нажлуктатися пива. Клята система!
Довкола Ґеника нипають старі пердуни і пердунки, що на обід навіть не виходять про-смердітися, а поїдають тихцем свої зопрілі бутерброди з целофанових кульочків (я теж такі люблю. Але ніколи не маю своїх. Благо, мене всі жаліють, а потім я ще йду собі в жраківню яку-небудь і доганяюся кастрюлькою додаткової їжі. «Нє в коня кормі» - каже тато про мої 44 кілограми. Але я собі їм і не фиркаю).
Я люблю старих пердунів і пердунок. Вони добрі і чуйні. Не те, що напедікюрені стерви з нарощеним волоссям і знижкою на солярій. Такі з Ґеником також працюють, але бутербродів не дають, лахудри.
Так от, зараз, певно, якраз цієї миті, коли сонце повертає трошечки на захід, а зима примружує очі в очікуванні Стрітення, Ґеник отримує мого і-мейла з прикріпленням. Ось що він там прочитає:
Вибачте, конєшно, за автоцитування пісні «Сашахуй!». Такі, холєра, в нас закони постмодернізму. А писати мені про ексгібіціонізм (від лат.
Отож відраду стає ясно: той дєд, що розкривав перед нами свій плащ Зорро, демонструючи своє «фу, шо це таке, ааа, біжим!!!» не являв собою жодної реальної небезпеки, крім суто анти-естетської. Але ми з подружкою тоді ходили в перший клас і таких тонкощів не відали, їдемо далі по мудрій енциклопедії сексуальної краси і здоров'я:
Хи- хи! Наклонності! Ще би що!!! І хто виставляв такі правила???? Що ж тоді робити бідолашним працівницям інтернет-служби ВЕБ-КАМ, що зранку до вечора невтомно роздягаються й одягаються під невсипущим оком мільйонів дрочерів?!
А стриптиз (професійний) - то й взагалі собі танець. Знайома стриптизерка каже, що кайфує:
а) від грошей, що отримує;
б) від того, що має нагоду повправлятися у рухах тілом і не ходити на шейпінг;
в) від плюшевих зайчиків, що їх дарує клієнт Костік;
г) від томатного соку (бо вона бліда, і мама каже пити їй томатний сік і їсти непросмаже-ну печінку).
А про задоволення від демонстрації сісьок-пісьок щось вона нічого не сказала. Робота є робота. Хто її любить?
