— Сестра Аверлін не женеться за чужою славою, — продовжила Ріана, коли вони обоє влаштувалися за столом. — Їй вистачає й двох законів механіки — другого та третього. Перший вона також не вважає своїм. Крім того, її дуже шанують математики, бо саме Аверлін започаткувала сучасний аналіз нескінченно малих величин і перша надала строгого вигляду нашим інтуїтивним уявленням про ймовірність та середню величину. А зараз вона досліджує ґвевричні сили і вже досягла значних успіхів. — Цієї миті Шимас відчув, як у Ріаниній сумочці спрацювали відьомські поштові чари. Проте дівчина не звернула на них уваги й говорила далі: — Коли хочете знати правду про сестру Аверлін, читайте не брудні пасквілі, а серйозні наукові книжки з математики та натуральної філософії. Якщо ж вам так важить саме чаклунська думка, то слухайте не аби-кого, а зверніться до тих ваших колеґ, що працюють у цих галузях. Не знаю, де у вас вивчають механіку та ґвевризм…
— На кафедрі природних явищ, — підказав Шимас. — Власне, якраз там, на лекції з основ механіки, я вперше й почув про… — він зробив паузу, щоб якомога обережніше сформулювати свою думку, — ну, про суперечки довкола закону всесвітнього тяжіння. Це було ще в мої студентські роки.
— І ваш викладач звинуватив сестру Аверлін у плаґіаті?
— Ні, він нікого не звинувачував. Професор аб Аласдайр, тепер уже маґістр, ректор Університету, лише висловив свою думку, що цей закон має називатися просто законом Огріґа аб Лугайда. А відьми ліплять до нього ще й ім’я вашої найстаршої.
— Проте сама Аверлін тут ні до чого. Як я вам говорила… — Ріана урвалася, бо знову спрацювали поштові чари. Цього разу вона не стала їх іґнорувати, а сягнула рукою до своєї сумочки й видобула звідти стосик складених учетверо й перетягнених червоною стрічкою аркушів. — Перепрошую, професоре. Може, це щось важливе.
Знявши стрічку, Ріана розгорнула верхній аркуш і швидко пробігла його очима. Її обличчя враз спохмурніло — проте не можна було сказати, що вона аж надто засмучена.
— Король Енгас помер. Шкода, гарний був чоловік, хоч і не любив нас… А тепер королем стане Бренан.
Темна Енерґія була огидна, мерзенна. Сама лише її присутність викликала в Ейрін нудоту, і вона просто не могла збагнути, як чорні витримують постійне спілкування з нею. Тож і не дивно, що всі вони геть божевільні. Хіба якась нормальна людина погодиться мати справу з такою бридотою?…
Втім, Ейрін усвідомлювала, що її гостре, пронизливе почуття глибокої відрази було викликане передовсім Відьомською Іскрою, яка, хоч і належала земному світові, мала неземну природу й походила чи то з Ґвифіну, чи то навіть із самого Кейґанту — щодо цього думки в Сестринстві розходились, оскільки жоден із тих диннеші, що в давнину спілкувалися з відьмами, так і не дав чіткої й однозначної відповіді на це питання. Та хоч там як, а Темна Енерґія була для Іскри споконвічно ворожою силою, між ними пролягала неподоланна прірва космічного масштабу, їх розділяв непримиренний антаґонізм Світла й Темряви, Добра та Зла.
І огида, породжена цим антаґонізмом, стала для Ейрін найсерйознішим випробуванням. Самі атаки чорного вона відбивала без особливих зусиль; куди важче їй було стримувати себе, не дозволити своїй силі вирватися з-під контролю і завдати по супротивникові могутнього удару, перетворивши його на жменю попелу. А наразі вона мусила лише захищатися…
— Ну все, годі! — гукнула Кейліон вер Маллайг; проте зверталась не до Ейрін, а до чаклуна, що атакував її. — Зупинися!
Впокорений чорний миттю перестав насилати потоки Темної Енерґії і завмер, чекаючи на нові розпорядження.
— Непогано, — мовила найстарша з ледь відчутними схвальними нотками в голосі; тепер її слова призначалися для Ейрін. — Досить непогано, як на перший раз.
Будь-якій іншій учениці вона б напевно сказала „добре“ чи навіть „чудово“, але за тиждень, що минув від початку систематичних занять, так оцінювати Ейрінині успіхи наважувалась лише Івін вер Шінед. Інші наставниці були обережніші в своїх висловах, оскільки побоювалися, що від їхніх похвал вона почне задаватися.
