Сама ж Ейрін вважала їхні страхи безпідставними. Була переконана, що має стійкий імунітет до марнославства, пихи та зарозумілості, який виробився ще в Леннірі, при дідовім, а потім батьковім дворі, де її змалечку оточував натовп придворних підлабузників. За найменшої нагоди вони наввипередки розхвалювали її таланти, захоплювались усім, що вона робила, проте Ейрін досить рано збагнула справжню ціну їхнім лестощам і, на відміну від Фіннели, ніколи не задирала носа, не вважала себе винятковою лише через те, що народилася принцесою. Тому в своїй теперішній ситуації вона не бачила особливих підстав для гордощів, бо ні сила, що зростала день у день, навіть не думаючи зупинятися, ні практичні знання з маґії, яких цілком вистачало, щоб просто зараз здобути звання повноправної сестри, не були її особистою заслугою. Силу давала їй Первісна Іскра, а вміння належали Ґвен, яка старанно відточувала їх за роки учнівства. З усіх своїх досягнень у царині маґії Ейрін по-справжньому пишалась лише кількома плетивами, що навчилася створювати сама, без своєї „книги заклять“. Це були або застарілі чари, яким на зміну прийшли новіші, досконаліші та ефективніші, або дуже спеціалізовані (хоч, загалом, прості), з украй обмеженою сферою вжитку, тому ні ті, ні інші Ґвен не вивчала. А Ейрін опанувала їх по дорозі до Тір Мінегану, під пильним наглядом Івін, яка хотіла перевірити її здібності до самостійного навчання. Результат був вельми пристойний, надто ж з огляду на те, як мало Ейрін тямила в теоретичних питаннях.
Сестра Кейліон відпустила впокореного чорного, і той, низько вклонившись, рушив до літньої чаклунки, що стояла на узбіччі тренувального майданчика й увесь цей час зацікавлено спостерігала за діями Ейрін. Вона повела свого підопічного до двоповерхового будинку, де мешкало ще семеро чаклунів, колишніх слуг Ан Нувіну, в різний час упокорених відьмами. Їхній дім було оточено високим кам’яним муром, над яким простягався прозорий для світла та повітря купол, сплетений з потужних захисних чарів. А на додачу, в дворі й по зовнішньому периметру цієї невеличкої садиби-в’язниці цілодобово чергували ґвардійці.
Такі посилені заходи безпеки було спрямовано зовсім не проти бранців, що після впокорення не становили жодної загрози й відзначалися надзвичайною слухняністю. І високий мур, і ґвардійські пости, і захисні плетива були покликані завадити проникненню на цю територію малих відьом, яким аж руки свербіли помірятися силами з чорними. Ну, а ті не могли їм у цьому відмовити, оскільки чари покори змушували їх виконувати будь-які відьомські накази. Шайна розповідала Ейрін, що в одинадцятирічному віці їй таки вдалося перехитрити ґвардійців, забратися на мур і, відшукавши шпарину в захисному куполі, потрапити до садиби. Там вона зійшлася в двобої з одним чорним і мало не вбила його, бо від першого ж контакту з Темною Енерґією втратила над собою контроль.
— Сестро, — запитала Ейрін. — А чорні почувають огиду до наших чарів?
— Упокорені запевняють, що ні, — відповіла Кейліон. — Та це не показник, бо їхнє сприйняття інакше, ніж у невпокорених, більшість із яких твердять, що для них немає на світі нічого бридкішого та відразливішого за відьомську маґію.
— Проте „більшість“ означає „не всі“, — зауважила Ейрін.
— Так, твоя правда, менша. І це наводить на думку, що їхня огида до нас є радше результатом самонавіювання, тоді як наша має безумовний характер. Деякі сестри вважають таку асиметричність додатковим арґументом на користь спірної тези, що свого часу Китрайл був одним із диннеші. Мовляв, якби чорні чаклуни, демони та чудовиська інстинктивно гидували нашими чарами, то так само бридким був би для них і їхній господар. А дехто у своїх висновках заходить іще далі. Не сумніваюсь, Івін знайде нагоду розповісти тобі, що, за її дослідженнями, Темна Енерґія має таку ж природу, як і відьомська маґія, але до невпізнання спотворена, і саме через цю спотвореність вона й викликає в нас огиду — як, скажімо, гнилі овочі та фрукти або тухле м’ясо.
— О! — здивовано мовила Ейрін. — Ніколи такого не чула… Гм. Хоч, мабуть, це видається логічним, коли припустити, що Китрайл справді був відступником-диннеші.
— Отож-то, — сказала Кейліон і помахом руки запросила її йти за нею. — Проте, крім привабливої логіки, це припущення не має під собою ніякого реального підґрунтя. Лише бездоказові здогади та надумані, притягнені за вуха арґументи… Власне, тому я й не дозволила Івін викладати тобі інфернальні сили.
— Щоб захистити мене від її хибних поглядів?
— Я не знаю, хибні вони чи правильні. Але певна одного: коли маєш справу з Темною Енерґією, треба менше розводити філософію, а більше діяти, спираючись лише на доконані, перевірені практикою факти. Нехай Івін ділиться з тобою своїми гіпотезами на інших заняттях або у вільний час. Я ж навчатиму тебе боротися зі Злом, незалежно від того, чи воно Абсолютне, чи є просто відколотою та спотвореною часткою космічного Добра.
