— Ясно. Тепер це буде складніше, ніж досі. Схоже, Ворог оголосив на вас полювання.
— Схоже, що так…
Решту шляху вони подолали мовчки, бо розмовляти в таких умовах було важко. Йорверт пильно стежив за потоками Темної Енерґії, побоюючись нового нападу, проте в Тиндаярі все було спокійно. Китрайл не квапився надсилати по його душу ще одного демона.
Досягнувши Вельґінської затоки, що омивала середньо-західне узбережжя Лахліну, Елвен уповільнила політ, зупинилася, й обоє стали на ноги. Йорверт не міг бачити обличчя дівчини, але чув її рівне дихання і був украй вражений тим, що після такого швидкого й тривалого левітування вона нітрохи не втомилася. Сам би він зараз упав і ще б довго не зміг підвестися.
— Отже, — сказала Елвен, — вам доведеться відмовитися від прогулянок на Абрад. Ви були пов’язані з Ворогом, і тепер очевидно, що він досі відчуває вашу присутність.
— Гадаю, що в Тиндаярі він може відчути будь-кого, — зауважив Йорверт. — За винятком, хіба що, території під Лахліном.
— Так, можливо. Тому це обмеження стосуватиметься всіх. А вас — у першу чергу. Розумію, вам треба прикривати свою відсутність на Абраді, і мене нітрохи не обтяжить раз на тиждень надсилати ваші листи. Самі бачили, що з одним демоном я легко впораюсь, а від кількох легко втечу.
— Бачив, але…
— Це не пропозиція, лорде Йорверте, — голос Елвен став жорстким. — Це моє рішення. А вам я забороняю й носа потикати за межі Лахліну. Ви надто важливі для нашої справи, щоб даремно ризикувати собою.
Йорверт зітхнув.
— А як же Фейлан аб Мередид? Ми відмовимось від його пошуків?
— За таких обставин доведеться відмовитись. Якщо він продовжить втручатися в події на Лахліні, ми схопимо його на гарячому, а якщо це була одноразова акція, то помста зачекає.
— Ви знаєте мою думку, пані, — сказав Йорверт. — Фейлан не та людина, якій доручили б систематичну підривну діяльність. Йому просто сказали, що треба зробити, і не стали пояснювати, навіщо.
— Тоді він тим більше нас не цікавить. Я все-таки сподіваюсь, що Ворог і далі обмежуватиметься такими дрібними диверсіями і не наважиться відкрито нацькувати на нас своїх слуг.
— Чому?
— Бо інакше всі абрадські чорні довідаються, що можна володіти Темною Енерґією і не коритись Китрайлові. Мало того, ваш приклад свідчить, що кожен чорний має шанс позбутися залежності від Ан Нувіну. Невже ви про це не думали?
— Ще не мав часу подумати, пані. Правду кажучи, досі я не вірив у своє звільнення.
— Ну, тепер ви переконалися. Гадаю, серед ваших колишніх колеґ знайдеться чимало таких, хто пішов на службу Ворогові не з ідейних міркувань, а задля сили. І вони радо вхопляться за можливість звільнитися від пут, зберігши владу над Темною Енерґією.
— Певна річ, — підтвердив Йорверт. — І для нас це вигідно.
— У перспективі, так, вигідно. Але зараз це означатиме початок війни з Ан Нувіном, яка зашкодить нашій боротьбі за Лахлін. Тому нам на руку небажання Ворога розголошувати правду про нас і цим самим визнавати, що він не має повного контролю над доступом до Темної Енерґії. Поки він сподівається впоратись із нами тихо, без зайвого галасу, ми можемо більш-менш спокійно робити свою справу.
— Та врешті-решт він оголосить нам війну і кине проти нас усі свої сили.
— Тоді ми будемо воювати, — твердо мовила Елвен. — І звільнимо земний світ від його прислужників.
Івін розбудив сиґнал, що спрацював від поштових чарів. Як і більшість відьом, вона завжди мала при собі кілька аркушів зі спеціально налаштованим плетивом і особливим маґічним знаком для прийому важливих та невідкладних повідомлень. Утім, такі листи Івін отримувала вкрай рідко, бо не брала ніякої участі в керуванні Сестринством, не цікавилась абрадською політикою і навіть під час своєї багаторічної подорожі по континенту вела спокійне, розмірене життя. Тож усі справи, з якими до неї зверталися сестри, цілком могли зачекати до ранку.
