— Ні, різні. Не гірші, не кращі, просто різні. Кожну я відчуваю інакше. Кожна особлива й неповторна. Мій вибір однієї з них буде суто суб’єктивним, нічим не обґрунтованим.
Тут Івін дала волю своїй науковій допитливості, детально розпитала дівчину про всі її відчуття, про те, який саме відтінок має те блакитне світло, яка його інтенсивність, з якою яскравістю світяться золоті вогники, що вказують на ймовірних відьом, і чи можна визначити їхнє ґеоґрафічне розташування. На останнє питання Ейрін відповіла заперечно і так само не могла знайти жодних ознак, які дозволили б з’ясувати термін вагітності їхніх матерів.
Тоді Івін поцікавилась:
— А ти можеш відпустити Іскру, щоб вона сама обрала собі відьму? Хай і випадково.
— Можу. Я так і хотіла вчинити, але… Словом, виникло одне ускладнення. — Ейрін замовкла і спрямувала на Івін зосереджений погляд. — Я покликала тебе не для того, щоб похвалитися новою витівкою Первісної. Спершу не збиралася й тобі про це говорити, та потім зрозуміла, що без твоєї поради не обійдусь. І якщо ти вирішиш, що таку важливу інформацію не можна приховувати від найстарших, я не стану з тобою сперечатися. Тільки попрошу переконати їх, щоб вони нічого не говорили іншим сестрам.
Івін не втрималася від зітхання. Вона якраз думала, чи варто розповідати найстаршим про ще одну надзвичайну властивість Первісної Іскри, чи краще порадити Ейрін усе приховати — і від них, і від решти сестер. Власне, вона не була певна, чи сама б хотіла про це знати.
— Я на цьому не наполягатиму, — промовила після недовгих вагань. — Сама вирішуй, кому розповідати і що розповідати. А коли хочеш знати мою думку, то я б радила тобі не користатися своєю новою силою. Просто відпускай Іскри, які приходитимуть до тебе, нехай вони самі шукають собі носіїв. Досі в них це непогано виходило.
Ейрін ствердно кивнула:
— Надалі я так і робитиму. Та, мабуть, не цього разу.
— А зараз що не так? — запитала Івін. — Ти згадувала про якесь ускладнення.
— Ну, не зовсім ускладнення. Я не дуже вдало висловилась, але іншого слова не доберу. Мені здається, що один з тих золотих вогників не належить дитині в материнській утробі. Думаю, це Ґвен.
Івін недовірливо втупилась у неї.
— Ти серйозно?
— Цілком. Розумію, це звучить фантастично, і на твоєму місці я б сама не повірила. Та мої відчуття не брешуть. Вони просто не можуть так нахабно брехати. Торкаючись думками того вогника, я впізнаю Ґвен, впізнаю її сутність. На Іхелдиройдському тракті, коли я розділила з нею свою Іскру, ми кілька хвилин були одним цілим, і я добре, в усіх деталях пам’ятаю, що тоді відчувала. Таке не забувається.
— І тому ти покликала мене?
— Так. Я майже певна, що це Ґвен, і хочу повернути їй Іскру. Точніше, дати іншу, щоб вона повернула їй відьомську силу… Як гадаєш, у мене вийде? Чи приживеться Іскра в дорослій дівчині?
Івін знизала плечима.
— Навіть не знаю, що й сказати. Якби йшлося про звичайну дівчину, я б однозначно відповіла „ні“. Іскра обирає собі носія ще до народження не просто з пустої примхи. У поєднанні відьми та її Іскри вирішальну роль відіграє відбиток, який формується в період від одинадцятого до двадцять четвертого тижня вагітності. Ґвен має такий відбиток, і свою Іскру вона втратила не через близькість із чоловіком, а через тимчасову смерть, у певному сенсі, через фатальне непорозуміння. Іскрі було невтямки, що все можна виправити, вона негайно відлетіла на пошуки нової відьми і, мабуть, знайшла її ще до того, як сестра Лін повернула Ґвен до життя. Тож теоретично я не виключаю, що Іскри досі розглядають Ґвен, як одного з можливих своїх носіїв. Питання в тому, чи сумісний її відбиток з Іскрою Неріс, чи зможе він їх поєднати.
— Цього я найбільше боюся, — зізналась Ейрін. — Буде надто жорстоко дати Ґвен Іскру лише для того, щоб за кілька днів вона її знову втратила.
— Якраз цього не бійся, — сказала Івін з упевненістю, якої насправді не почувала; досі нічого схожого не траплялося, тож вона могла покладатися лише на суто теоретичні міркування. — Слабкого зв’язку Іскри з відьмою не буває. Він або є, або його нема. Тут без варіантів. Якщо Іскра не зможе злитися з Ґвен, стати невід’ємною частиною її єства, то не протримається й секунди. Власне, я думаю, що все так і буде. Напевно стверджувати не можу, бо до Ґвен було лише дві відьми, які позбулися сили внаслідок нещасного випадку, та все ж одна з них, Лішах вер Флир, прожила після втрати Іскри вісімдесят шість років, заміж не вийшла і до останнього свого подиху сподівалася на диво. Коли взяти до уваги, що ти бачиш менше сотні вогників, зробити поправку на тодішню чисельність населення, припустити, що Іскри обирають носіїв навмання… Ну, треба ще уточнити, скільки за той час з’явилося нових відьом, і зробити відповідну кількість перемножень. Я не така ґеніальна в математиці, щоб порахувати це в голові, але можу орієнтовно прикинути, що з імовірністю понад дев’яносто відсотків Лішах вер Флир таки мала б отримати Іскру.
— Дев’яносто це не сто, — зауважила Ейрін. — А ще не виключено, що відьомську силу можна повернути лише в юному віці.
