— Так, не виключено, — погодилась Івін. — І тоді ймовірність падає нижче десяти відсотків. Мабуть, і справді не варто оцінювати Ґвенині шанси на підставі такого куцого досвіду. Просто спробуй, а як не вийде, то що ж — не судилося.
— А вона щось відчує?
— Не знаю. Якщо спить, то навряд. І в будь-якому разі, зрадіти не встигне, тому й не дуже засмутиться.
Ейрін і далі вагалася.
— Думаю, неправильно це робити без Ґвениної згоди… але питати її було б іще гірше.
— Безумовно. Інша річ, якби ми напевно знали, що той вогник вказує на неї, а Іскра Неріс сумісна з її відбитком.
— Тоді було б простіше. Хоч я все одно сумнівалася б.
— Через Бренана? — здогадалась Івін.
— Так. Я знаю, що Ґвен кохає його. І водночас вона сумує за Іскрою. Щодня, щогодини, щохвилини думає про неї, ніяк не може змиритися з цією втратою. Я певна, що вона обере Іскру, але тоді почуватиметься винною перед Бренаном — ніби зрадила його, знехтувала ним.
— А чого б ти сама хотіла на її місці?
— Я б воліла нічого не знати, нічого не вирішувати. Просто отримати Іскру, і квит. Знаю, ще звучить легкодухо, не по-відьомському…
— Це звучить по-людському, Ейрін. А ми передовсім люди. І найперше правило для порядної людини — чинити з іншими так, як би ти хотіла, щоб учинили з тобою.
— Твоя правда, Івін. Я так і зроблю.
Глибоко вдихнувши, дівчина знову заплющила очі, а секунд через десять маґічне сяйво, що огортало її постать, повернулося до колишнього рівня. Друга Іскра щезла.
Вії Ейрін злетіли вгору, а в її смарагдових очах замерехтіли радісні вогники.
— Вона прийняла її! Прийняла! І це точно була Ґвен. В останню мить я виразно її відчула…
— А що тепер відчуваєш?
— Більше нічого. Блакитний простір зник, усі вогники розлетілися.
Впродовж наступних хвилин вони напружено дивились одна на одну, з острахом чекаючи, що Іскра Неріс от-от повернеться. Але цього не сталося.
— Усе вийшло, — промовила Ейрін трохи невпевнено і дуже втомлено. — Ґвен знову відьма. Бідолашний Бренан…
— А ти розумієш, що тебе стануть підозрювати? — запитала Івін. — Неодмінно знайдуться сестри, які не повірять у такий збіг і припишуть це твоїй Первісній. Вони натиснуть, і ти себе викажеш, не зможеш переконливо все заперечувати. А тоді інші сестри звинуватять тебе у брехні, будуть твердити, що ти нічого не робила і просто морочиш усім голови.
— Я не зізнаюся, — твердо сказала Ейрін. — Хай як на мене тиснутимуть, я все одно стоятиму на тому, що до цього непричетна.
— Та чи зможеш устояти? Чи зможеш поводитись так, ніби й справді непричетна? Бо інакше недоброзичливці скажуть, що ти просто кокетуєш — для вигляду заперечуєш, але всією своєю поведінкою ясно даєш зрозуміти, що це твоя заслуга.
Ейрін важко зітхнула.
— Намагатимусь не давати підстав для таких звинувачень.
— Найкритичнішою буде твоя перша реакція, — вела далі Івін. — Ти не відчула, Ґвен прокинулася чи ні?
— Здається, ні. Хоча не певна.
— Гм, навіть не знаю, що було б краще… Ну, гаразд. Зараз я піду до себе, а ти лягай і спробуй заснути. Дуже важливо, щоб на ранок не здавалася втомленою.
— А якщо Ґвен таки прокинулася?
— Тоді, мабуть, тебе розбудять раніше. З одного боку, не треба буде прикидатись відпочилою, а з іншого — доведеться грати переконливіше…
Повернувшись до себе, Івін відразу лягла в ліжко, хоч і розуміла, що заснути не зможе. Вона знала чимало рецептів сонних чарів та зіллів, але жодне з них на відьом не діяло — така вже була властивість Іскри. Тому Івін просто лежала із заплющеними очима, дослухалася до завивання вітру й шурхоту снігу, що бився у вікно, і думала про Ейрін з її дивовижною Первісною, про Ґвен, до якої щойно повернулась її відьомська сила, а також про сестру Неріс вер Дирдрі, що цієї ночі тихо вмерла вві сні за шістсот миль звідси, в Дин Корвалі на Арранських островах. Саме так зазвичай помирали відьми, коли надходив їхній час, і не було ніяких ознак, що дозволяли б здогадатися про наближення смерті.
Утім, для Неріс один тривожний дзвіночок таки продзеленчав, але вона його не розчула. Буквально на днях Давнайг вер Ерліш, яка частенько листувалася з Ріаною вер Шонаґ, розповіла Івін про те, що на півдорозі від Ініс Енлі до Ініс на н-Драйґу Ріана взяла на свій корабель молоду чаклунську пару з Арран Мору. Ці двоє також прямували на Драконячий острів, проте не задля розваги чи наукових досліджень, а через пророцтво однієї арранської провидиці, яка, до всього іншого, наврочила лихо на голови тим, хто перешкоджатиме їхній місії. А Неріс перешкоджала, відмовляючи короля Еґіла надавати їм корабель. І от тепер вона мертва…
