На Лахліні вже настала рання зимова ніч, однак темрява нітрохи не перешкоджала чаклунському зору Фейлана. Він досить швидко розшукав головну площу міста і від неї посунувся трохи на південь, уздовж широкої вулиці, яка своїм протилежним кінцем упиралася в палац місцевого князя, де, за твердженням демона, оселився Лаврайн. Це була єдина корисна інформація, що її Фейлан отримав разом із новим завданням, та навіть таких куцих відомостей було більше, ніж минулого разу, коли йому довелося з’ясовувати все самотужки. Він досі не міг збагнути — чи то його випробовують, чи в Ан Нувіні й самі гаразд не знають, що коїться на Лахліні. В останнє важко вірилося, бо лахлінські чаклуни охочіше за інших ішли на службу до Темного Володаря, а отже, їх мало бути вдосталь, щоб справно інформувати Ан Нувін про всі важливі події на острові. Звичайно, за умови, що вони й далі там залишаються — а це зовсім не факт. Усі чорні з Лахліну, про яких Фейлан знав, після свого навернення не забарилися переселитись на Абрад. Власне, цим демони і спокушали їх, особливо молодь. Мовляв, бракує грошей для переїзду? То не біда — з Темною Енерґією ви станете набагато сильнішими та вправнішими і легко назбираєте потрібну суму, безкарно пограбувавши якусь крамницю або, скажімо, лихварську контору. Тож, можливо, наразі в Ханґовані взагалі не було чорних, а в Бланасі та околицях знайшовся лише один, якому вдалося з’ясувати тільки місцеперебування принца Лаврайна. А до самого завдання, з якихось причин, його вирішили взагалі не залучати.
Фейлан цього не розумів. Йому б дуже згодилася допомога будь-якого, навіть найнедолугішого з тутешніх чаклунів. Однак він не наважився сперечатись із демоном, не посмів запитати бодай про причини такого рішення і слухняно взявся до роботи сам-один. Його план був простий: передовсім захопити в полон кого-небудь зі слуг, випитати все, що він знає, а далі вже діяти за обставинами. Якщо в палаці саме відбувається один з тих бенкетів, до яких вельможі такі охочі, то зненацька завітати туди, кинути в Лаврайна вогняну кулю (може, й гукнути при цьому щось на зразок „Хай живе король!“) і негайно щезнути, поки не оговталась охорона. Або ж перечекати ніч і вчинити замах уже завтра, під час якогось ранкового заходу за принцової участі. Хоч Фейлан волів би упоратися з цією справою якнайшвидше, не відкладаючи її на наступний день.
Пильно оглянувши палац, він відшукав у ньому скупчення невеликих кімнат, радше навіть комірчин, у яких, поза сумнівом, мешкала прислуга, і зосередився на одній з них. Зачерпнув порцію Темної Енерґії для переходу на поверхню — і тоді збагнув, що вклепався у велику халепу.
Якби Фейлан був уважнішим, то, безумовно, помітив би замасковане плетиво, яке мало спрацювати при спробі вийти на поверхню. Проте йому й на думку не спадало, що тут, у Тиндаярі, на нього чигатиме пастка, тому він був геть не готовий до такого розвитку подій і не встиг вчасно зреагувати на паралізувальні чари, що вибухнули під ногами і швидко розбіглися по всьому тілу. А наступної миті за якийсь десяток кроків від нього зненацька збурилися потоки Темної Енерґії, відкривши присутність людини, що досі ховалася за своєю непорушністю. У Фейлана влучив потужний маґічний імпульс, його розум потьмарився, і він із пітьми Тиндаяру поринув у морок безпам’ятства…
За свої п’ятдесят з гаком років Фейлан ще жодного разу не втрачав свідомості і знав про відчуття, якими супроводжується повернення до тями, лише зі слів інших людей. А їхні оцінки дуже різнилися — від недбалих тверджень, що це схоже на звичайне пробудження після міцного сну, до розповідей про нестерпний головний біль, сплутаність свідомості та частковий розлад слуху і зору.
Фейлан так і не отримав нагоди перевірити, чиї враження були ближчі до істини. Йому не дали опритомніти природним шляхом, а рвучко висмикнули із забуття з допомогою чарів. Причому зробили це без найменшої делікатності, нітрохи не переймаючись тим, що від такої наруги над його єством Фейланові мало не вивернуло всі нутрощі, у голові немов закалатав величезний дзвін, кожен м’яз судомило, а кожна кістка пронизливо боліла.
Трохи оговтавшись, Фейлан виявив, що лежить на підлозі в кутку невеликої кімнати, яку освітлював маґічний ліхтар на столі біля затемненого чарами вікна. Неподалік у кріслі сиділа юна дівчина з довгим русявим волоссям, вбрана у вишукану, дарма що простеньку, сукню волошкового кольору. Її великі сірі очі дивилися на Фейлана пильно, з деякою осторогою, але без тіні страху. І вона мала вагомі підстави не боятись його: як свідчив Фейланів маґічний зір, дівчина була дуже сильною чаклункою, а хитра пастка, що в неї він потрапив під Бланахом, вказувала на майстерне володіння чорними чарами.
