Пальці несвідомо сягнули кишені, схопили пригорщу монет, кинули щедро, ніби відкуп за прихильність долі. Від такої милостині Омелько всміхнувся, обличчя враз помолодшало, і Савка пішов геть, допоки колишній друг не встиг упізнати його.
— Що сталося, Павичу? Привида вгледів?
Перед очима гойдався порожній засуканий рукав брудної сорочки.
— Так, — криво посміхнувся Савка. — Привида минулого.
Усі молоді жебраки працювали з дозволу Кнура
інакше до ранку нахаба не доживав...
Темрява.
Під ногами хрускає пісок, його звук — єдиний доказ руху. В густому мороці вільний простір і стіни не різняться; треба йти навпомацки, довго і марудно шукати дорогу на перехрестях, лаятися у глухих кутах, повертатися, аби навмання спробувати інший незримий шлях.
Він ненавидить темряву. Лабіринт карає нею за вгадані брами, висмоктує сили, водить колами... Омелько, вчитель, Северин, Гнат, Ярема, Пилип приходять з-за спини.
— Жалюгідне посміховисько.
— Навіщо ти прагнеш вийти? Тут тобі й місце!
— Твоєю характерницькою грамотою можна тільки підтертися.
— Нарешті ми здихалися тебе!
— Лабіринт? Ти навіть здохнути не можеш, як годиться.
— Не варто було тобі народжуватися.
Він мовчки відмахується від химер, які розчиняються в мороці.
Пісок, єдиний справжній супутник, тихо шарудить. Та чи справжній? Якщо набити до рота, пісок розтане, без вологи чи сухості, без холоду чи тепла, без смаку — ніби пригорщу повітря ковтнув. У Лабіринті немає їжі чи води, рівнояк немає потреби їх споживати. Тут можна тільки спати. І йти.
Йти.
Йти.
Допоки посеред смоляної пустки не загоряються два багряні дороговкази. Тут, перед четвертою брамою, починається справжня гра. Одна відгадка — випадковість, дві — збіг, третя — рубіж, який відділяє біганину по колу від шляху на волю.
Кожна розкрита брама заповнює незриму колоду, лине до неї новою силою. Що більше відгадок, то потужніша колода; з нею можна творити справжні дива. Звідки йому це відомо? Просто відчуття. Подеколи колода спустошувалася у відповідь на якусь подію в справжньому світі, а опісля наповнювалася знову...
Неважливо. Поки він скніє тут — то неважливо. Байдуже до колод, чар і всіх...
Думки обриваються. Блукання темрявою зробили свою справу: він знесилився. Треба поспати, але сон, як на зло, не йде. Від клятого піску всюди свербить! І чому він зникає лише в роті?
Вовчий череп злегка погойдується. Чари, кажете? То нехай будуть чари.
— Маг.
Темряву трощить блакитне відлуння закляття. Брама, розсічена навскіс, осипається черговою картою. Чумний лікар підкидає кинжала, дзьоб його маски пахкає димом, наступної миті кинжал летить у груди нової жертви...
С
П
... Агонія, повільна агонія — вона стала його життям.
Холодні ґрати смерділи залізом, підлога смерділа лайном. Клітку ніхто не прибирав, тож він обрав куток для потреб. Поруч стояли інші клітки в очікуванні нових жертв — таких само наївних недоумків.
Аби лише побратими зрозуміли, що не треба вірити його посланню! Савка був собі огидний. У дурнуватих мріях уявляв, як мужньо терпить допити, а в житті... Він здався одразу, коли його долоню прицвяшили до стовбура дуба.
Варта стирчала нагорі, у хатині, звідки веде один-єдиний шлях до підземної катівні. Його навідували двічі на день: вода з хлібом уранці, вода з хлібом і яблуком увечері. Так Савка стежив за плином часу.
Уже другу повню він провів у цьому місці. Звір опанував його тілом, і коли Савка прийшов до тями, на ньому не лишилося живого місця. Ґрати погнуло зсередини, тіло розривало відлунням нуртуючого болю. Уві сні нашіптувало про кров і смерть...
Та все це не порівняти з тортурами того виродка.
Зачулися кроки; рипнули двері. Про вовка промовка! Савка підхопився, залементував:
— Прошу! Благаю! Не треба!
Ніхто не здатен зберегти власну гідність у цій клітці.
Двоє чоловіків силоміць витягнули його, скрививши писки від смороду, потягли до столу, над яким уже розпалювали світочі.
— Це твій внесок до спільного блага, — мовив Криве Око.
— Заради вашої свободи.
Голос звучав спокійно і дружньо. Потворне обличчя всміхалося. Божевільний, справжній божевільний!
— Відпустіть! Я нікому не прохоплюся...
Поки Савка квапливо випрошував пощади, його повалили на стіл і стягнули пасками кожну кінцівку.
Навіщо він поперся розслідувати самотужки? Чому, коли протверезів, не повернув назад? Що він намагався довести? Кому?
Криве Око викладав на стіл ножі, голки та пилки, всі сяють сріблом. Савка пронизливо завищав.
— Будь ласка, заради всього святого, молю, не тре...
До рота запхали кляпа. Голову пристібнули ременем над бровами.
Не стати йому наймолодшим осавулою. Не зрівнятися в славі з легендарним Мамаєм. Він здохне тут, дурний пихатий хлопчисько, який нічого в житті не досяг.
— Сьогодні визначний день, — оголосив Криве Око, поки його помічник голив Савці голову. — Я звільню тебе від кривавої угоди.
Омелько казав правильно я хотів би ніколи не народжуватися...
Винагорода?
