Вранці вони підготували Савку до погребіння, вдень принесли до пагорбу, до вечора невтомно копали, і лише коли Павичеве тіло знайшло останній спочинок, заговорили.
— Так само, братику, так само. Стільки пожив, стільки свідчив — а в такі миті почуваюся зеленим джурою, — погодився шляхтич. — Брати, що шукали безсмертя. Джури, що зрадили Мамаєву волю. Месник, що спричинив Вовчу війну. Савка, що повернувся і загинув...
— А міг би жити! Чуєш мене, Павичу? — Гнат тицьнув пальцем на могилу. — Йолоп ти без лою в голові!
У відповідь пугукнула сова, рушаючи на нічне полювання. Северин сплюнув через плече, Ярема перехрестився.
— Курвисько чорнокнижне з того світу знущається, — Еней скрутив дулі і заходився навсібіч розмахувати. — На! Пішов у сраку, падло!
Сова була вже далеко.
— Бачили, як той покруч перекидався? Разом із одягом!
— Він застрелив мою маму, — Северинів голос здригнувся. — Ольга Чорнововк була єдиною жінкою на мирних перемовинах від Ордену... Він забрав у мене матір. Прирік батька на нескінченну помсту.
— І Максимовою батька вбив також, — докинув Яровий.
— Сучий потрох легко відбувся, — Гнат відкинув з обличчя розтріпане волосся. — Занадто швидко помер!
М'язи стугоніли: вночі скуті паралічем, вдень натруджені лопатою і кайлом. Земля була тверда й кам'яниста через купу гидоти, що насипали хорти після корчування Мамаєвого дуба.
— Чому? От не розумію — чому? — не вгавав Бойко. — Чому не прийти до Ради сімох і не розповісти осавулам правду? Навіщо крутити, сіяти розбрат, обманювати?
— Він убачав у Раді таких само зрадників, якими були Сокіл та інші, — припустив Чорнововк. — Кілок у скроні заважає думати про щось інше, крім помсти.
— Коли жебрак благає про допомогу, один пройде повз, другий кине шеляг, а третій приріже. З милосердя... Аби сердега не страждав. От Рахман був із останніх, — сказав Ярема.
— Рани в голову додали божевілля, — Северин поглянув на Буду, де з-поміж стріх визирала самотня вежа. — Подумати лишень: одна людина! Одна-єдина людина призвела до Вовчої війни, викрадень, знищення всього Ордену — і лишилася невикритою...
— Не просто людина, а досвідчений чаклун, до того ж безсмертний, — заперечив Яровий. — Дивно інше: чому Рахман гигнув? Адже за умовою угоди він міг померти лише за власним бажанням. Павичева самопожертва ризикувала бути намарне...
— Він же пояснював, — Гнат скорчив презирливу гримасу. — Не бачив, заради чого тягнути далі. Ні родини, ні друзів, навіть безсмертний брат відкинув ратиці... От він і вивалив історію життя першим-ліпшим, а потім дозволив себе вбити.
— У чомусь я розумію Рахмана, — Северин потер скаліченого пальця.
На нього піднеслися здивовані погляди.
— У передсмертному листі Варган просив не відроджувати Орден, — нагадав Чорнововк. — Хіба таке прохання не перегукується з останньою волею Мамая?
— Перед смертю Варган став песиголовцем, — нагадав Бойко і поновив усім чарки.
— Та попри це він ясно мислив до останньої хвилини, — Северин поглянув на шляхтича. — Малюче, яким ти бачиш майбутнє Ордену?
— Майбутнє? — Ярема хилитнув свою чарку, спостерігаючи, як у ній відбиваються зорі. — Доволі сумне. Брат, не шкодуючи золота, збере кільканадцять втікачів, найтупіших серед них призначить відданими осавулами. За п'ять років прийде нове покоління джур. Орден, чи як він там буде зватися, перетвориться на лояльну гвардію Якова і стане врівноважувати Таємну Варту, що занадто посилилася за каденцію Кривденка. Ось, що трапиться — з нами, чи без нас.
— Знову срана політика, — харкнув Гнат. — Вам не здається, що про це не варто говорити над могилою?
— Варто, — відрізав Яровий. — Юхим, Симеон, Отто, навіть Рахман, клята темна конячка, — кожен поплатився за кров сіроманців. Помсту завершено, і ми мусимо вирішити, що робити далі.
— Двічі в одну річку не ввійти. Двічі Сірий Орден не створити, — Северин помовчав і нарешті озвучив те, що крутилося в голові впродовж дня: — Мусимо знищити криваву угоду.
Еней і Малюк перезирнулися.
— Справді, чому ніхто про це не подумав раніше? — Гнат із кривою посмішкою вдарив себе в груди. — Щезнику, відкрию секрет: колись я припхався до Гаспида вдруге. Була така мить слабкості... Він послав мене під три чорти. Знаєш, чому? Бо угоду розірвати неможливо.
— Тому я й сказав: знищити, а не розірвати.
— Тобто спалити сувій чи щось таке? Хіба це можливо?
— А хтось взагалі читав ту угоду? — спитав Чорнововк і відповів першим: — Бо я не читав.
Побратими дещо знітилися.
— Я з родини характерників, — прогудів Ярема. — Йшов на той бік не читати, а підписувати сувій.
— Теж не читав, — Гнат коротко реготнув. — Оце ми телепні! Мамай бодай поважну причину мав.
Уже за мить його усмішка зникла, і характерник спохмурнів.
— Хто-хто, а Варган точно прочитав усе до останньої літери.
