— То гнила душа, пане! Підрізав якогось вельможу у Вінниці, а його брат, сердюк високого чину, нині все залагоджує. Гівнюк тут ніби переховується, а насправді постійно шукає крові. Щедро платить, наволоч, а мені зараз кожна монета важить... Відколи столицю до Києва пересунули, відвідувачів бракує, — виправдовувався господар. — От і доводиться потурати.
— Він мого коня не скалічить? — стривожився Бойко.
— Коні йому нецікаві, — заспокоїв шинкар. — Чекатиме, коли ви до вітру підете. Одразу в печінку вдарить... Уже було таке, заледве врятували бідолаху.
— Зброя срібна?
— Він багатий, але не настільки.
— Зараз повернуся.
І справді: лишень Еней вийшов на подвір'я, в бік йому дзьобнув стилет. Раз, другий, третій... Вправно і швидко — так само били головорізи Шевальє.
Він схопив жевжика за зап'ясток, стиснув до хрускоту.
— Падлюко! Улюблену сорочку поштрикав.
Стилет блискавично змінив власника і вперся гострим жалом під юнацький борлак. Від такого перебігу обличчя жевжика сполотніло, а в повітрі розтікся різкий сморід випорожнень.
— Акарс! — крикнув убивця-невдаха. — Акарс!
— Га?
— Акарс! — проскавулів той, мало не плачучи. — Закляття проти нечистого!
— Це слово «срака» навпаки, йолопе. Давай гаманець, поки я тобі руку не зламав.
Ваговитий гаманець перекочував до Гната. Той натиснув стилетом:
— Якщо за хвилину тебе тут не стане, повідрубую руки і ноги. Будеш повзати хробаком і прутнем собі підмахувати. Второпав?
Звільнений жевжик чкурнув до стайні. На бігу зі штанини вивалося лайно, від чого Гнат похитав головою і повернувся до шинквасу.
— Продовжимо, — характерник розкрив гаманець, присвиснув і відрахував два таляри. — Самогону мені, добродію! Та закусок побільше.
— Ви позбавили мене єдиного сталого джерела прибутку, — промимрив сумно шинкар.
— І лихої слави для прадідівського закладу.
Горілка не ставить важких запитань: вона їх притлумлює, аби потім затуманити роздумами про сенс життя і власне призначення. Тому треба пити далі, аби й вони зникли, а натомість настала омріяна порожнеча.
Гнат був певен, що наступного ранку по нього приїдуть, але нічого не трапилося — що було дивно з огляду на кількість золотих у капшуку. Стилет також був із недешевих: по одній грані тягнувся тонкий напис, і сіроманець, який слабкував у мовах, ухвалив, що то італійська.
Мабуть, у дорозі наздоженуть, вирішив Бойко. За можливості такі справи завжди робляться без зайвих свідків. Кінні сердюки покарають нахабного грабіжника, що насмілився напасти на молодшого брата одного з синьожупанників, але втік з місця злочину. Часи нині темні, а за мертвого мародера тільки винагородять...
Сердюки так і не з'явилися. Набитий грошима гаманець приємно грів кишеню, у саквах затишно булькали нові запаси самогону. Задоволений неочікуваним багатством і дещо розчарований відсутністю пригод характерник прибув до Вінниці.
Недарма плакали воском тисячі свічок у храмах, немарно віряни молилися: на береги Південного Бугу повернувся спокій. Зникли незчисленні міністерства, посольства, екіпажі, вельможі та журналісти. На вулицях знову стало тихо і чисто. Лише власники гостинних домів, готелів, ресторанів і шинків сумували за прибутками, що за кілька місяців дорівнялися кількарічній виручці, та неохоче стирали цінники на крейдяних дошках. Паркани вкривали нові плакати війська Січового, а повітря смерділо викидами заводів, які безперервно працювали на перемогу.
Еней давно не бував у людному місті, тож спішився і крокував, роззираючись довкола. Упир невідступно трусив слідом. Перехожі кидали на характерника сторожкі погляди, ховали очі, пришвидшували крок, намагалися обійти по широкому колу або переходили на інший бік вулиці. Він до такого ставлення звик, і уваги не звертав... Аж тут йому трапився безхатько.
Брудне дрантя. Чорні нігті. Довге волосся охопило голову нечесаним ковтуном, між неохайними вусами і кошлатою бородою прозирали розтріскані губи. З кудлатого писку над обвітреними щоками виблискували очі — запалі, червоні, підкреслені набряклими мішками. Типовий пропій, що їх сотні у кожному великому місті... За спиною халамидника він розгледів руків'я двох шабель.
Дзеркало стояло у вітрині чи то салону, чи то ательє. Гнат окляк, ніби вперше побачив своє зображення: немитий безпритульний пропій!
Пірнає в пляшку. Б'ється з малолітніми дристачами. Радіє награбованим монетам. Ночує в рівчаках. В якомусь він замерзне насмерть... І ніхто не поховає безіменного босяка.
Без мети. Без сенсу. Перекоти-полем по життю, допоки не здохне на п'яну голову.
Навіть у мокриці має бути самоповага.
Сповнений огиди до себе, Бойко притлумив бажання вистрілити у дзеркало і рішучим кроком направився до найближчого заїзду, де замовив ночви та виправ усі речі. Замовив другі ночви, бо вода в перших перетворилася на бруд вимився сам, поїв і ліг відпочити до наступного ранку.
Цирульник із довгими, закрученими догори вусами вклонився і запросив до крісла. Гнат скинув перев'язь із шаблями.
— Роботи чималенько, — цирульник укрив його по шию м'яким простирадлом. — Як бажаєте стригтися?
