Його лютила власна зовнішність. Він хотів гратися з іншими хлопцями — гасати по левадах, купатися в річці, збивати палицями бур'яни, бігати наввипередки, як це було раніше... Так і було до минулого літа. Потім Гнат пішов у стрімкий ріст, а товариші на те почали дражнитися і кпинити безперестанку. Він відповів кулаками — хлопці відцуралися, і продовжили глузи за спиною. Мати бідкалася, постійно перешиваючи його речі, та за будь-якої нагоди розповідала охочим, що синочок вдався у діда, який у чотирнадцять гнув підкови голіруч, працював у коваля за двох підмайстрів, а коли випивав, міг самотужки перевернути навантаженого воза — інколи навіть із волом.
— Свирид каже...
Свиридом звався перший хлопець на селі, дужий та миловидий, який збирався засилати сватів до Меланки.
— Каже, що на вечорниці покличуть, коли вуса проб'ються.
Тепер вона розвернеться і піде назад до подруг.
— А й справді, вусів у тебе нема, — Меланія зап'ястками стерла краплі поту зі скронь. — Ух, натанцювалася!
— Ти гарно шкварила, — наважився сказати Гнат.
Вона розсміялася. Озирнулася за спину, де гомоніли з парубками її подружки. Потім нахилилися до нього і прошепотіла:
— А хочеш, покажу дещо?
— Хочу, — негайно відповів він.
— Ходи за мною.
Дівчина пірнула до гаю, і Гнат рушив слідом. Уперше хтось порушив його самотність — та не будь-хто, а сама красуня Меланка! Від захвату він не звернув уваги на пильний погляд Свирида, що пронизав їхні спини.
Повітря пахло талою водою і рідкісними прянощами. Гай розспівувався після зимової мочанки. То дівчата пробудили, подумав Гнат. Тонка стежка зникла, але Меланія дерлася далі, не зважаючи на безлисте віття, що хапало її за одяг. Гнат не відставав, і все думав, що вона хоче показати: заклятого скарба? Старого мертвяка? Чи просто заведе в нетрі та покине напризволяще, аби потім усім розповісти і реготати з поневірянь малого дурника?
На затишній галявинці Меланія спинилася. Помахом долоні наказала завмерти; озирнулася; прислухалася. Задоволено кивнула:
— А гарно тут. Сідай-но.
Він слухняно всівся на вогкий килим торішнього листя. Вона відкинула коси за спину, сіла поруч — ніколи дівчина не сиділа так близько! Гнат відчув спрагу і швидко облизнув губи.
— А знаєш, чим на вечорницях займаються? — спитала Меланія вкрадливо.
— То не секрет, — відповів Гнат ламким голосом. — Базікають, жартують, співають, випивають, коли хтось принесе...
— А нічого ти не знаєш, — вона підсунулася ближче, і хлопець відчув аромат її волосся. — Або вдаєш, що не знаєш.
Тепла долоня лягла йому на живіт, і в ньому негайно вибухнув пломінь.
— А мені нецікаво чекати, коли в тебе проб'ються вуса.
Її цікаві пальці пірнули до його штанів. Гнат обмер.
— А, як усе гладенько, — Меланія заворожено поглянула вниз, немов знайшла там дукач. — Нема того бридкого волосся!
Горло пересохло, тіло обм'якло — тільки прутень в її кулаці виріс і затвердів, наче кам'яний. Схоже з ним траплялося хіба вві сні... Та що робити наяву?
— А хазяйство більше, ніж дехто має у вісімнадцять!
Вона поцілувала Гната в губи і міцно стисла рукою внизу.
— А чув колись про притули? — на її щоках розпливався рум'янець.
Рука розслабилася і погладила від самого кінчика до кореня.
— Чув, — кавкнув Гнат спроквола.
Меланія силоміць смикнула штани донизу. Хлопець мало не упав, сперся на забиті лікті, а настовбурчений прутень вистрибнув назовні. Він знітився, але дівчина того не помітила: глибоко вдихнула повітря крізь зчеплені зуби, і не встиг Гнат щось сказати, як позбулася зайвого і в одній лише сорочці сіла на нього верхи. Гнат відчув її тіло, її вагу, її жар, її вогкість...
Чому це так приємно?
Меланія нахилися, поцілувала його знову. Обережно повела шовковистими стегнами, заплющила очі, мазнула рукою по обличчю, ковзнула до налитих персів, ущипнула себе, простогнала. Сягнула іншою рукою під сорочку, намацала його прутень, скерувала у себе, і він уткнувся у щось м'яке, пружне...
Згадав. Батьки виробляли це під час татових відвідин, коли вважали, що Гнат спить. Попри малий вік, він усе запам'ятав, бо кілька разів підглядав із цікавості — але потім із татом почала приїздити нестерпна Катря, і їх обох примушували ночувати окремо від дорослих...
— Подобається? — прошепотіла Меланія тремко.
Гнат відчайдушно закивав. Так приємно!
— Скоро за тобою всі дівки бігатимуть, — всміхнулася вона. — Але ти запам'ятаєш тільки мене одну... Чи не так, Гнате?
— Так!
— Тоді продовжимо.
Але продовжити не дозволив Свирид.
Влетів на галявину розгніваним смерчем, зніс Меланію долі, заходився бити Гната ногами між ніг, по животу, по ребрах, по обличчю...
...Очниці лосячого черепа сліпили ядучо-зеленими променями. Сяйво пробивалося крізь гілля велетенського тулубу, ніби той палав ізсередини. Пазурі на лапах нагадували кістяні ножі. Потвора не мала пащеки, але від страшного ревиська закладало вуха і підгиналися коліна.
Він дуже любив тих вовків, подумав Гнат недоречно.
