Смарагдова сарана принесла стільки смерті, що всі миттю позабули про хортів та сіроманців. Незчисленна, невпинна, невблаганна навала... Харків захопили за перші дні. Усіх містян вирізали до ноги. Не пожаліли ні жінок, ні дітей. Кілька свідків, яким пощастило врятувалися, описували вулиці, що перетворилися на справжні ріки крові. Поки військо Січове оговталося і наготувалося до оборони, ворог брав паланок за паланком. До Різдва все Лівобережжя захопили війська безсмертного Темуджина.
— Ми програли війну?
Катря налила чоловікові чарку і сунула у кістляву долоню.
— Не програли. Поки що.
Лінія фронту пролягла по Дніпру. Відтоді Орда не поспішала і скористалася морозним затишшям для закріплення здобутків: розгорнули штаби, підтягнули й перетасували війська, налагодили шляхи постачання, придушили бунти в тилу, забезпечили порядок і прийняли перші клятви на вірність — загалом, перетворювали загарбане на своє. Османська Імперія тим часом загрузла на східному півдні Польського королівства, бо тилові рейди і невщухні повстання у Ханстві та Князівстві забрали всі необхідні для наступу сили. Альянс захопив омріяні Гіюмаа і Сааремаа, з яких колись почалася Острівна війна, окупував північні прибережні землі, але далі не просунувся.
Зараз уся Східна Європа палає війною, а решта світу робить ставки на переможців. Фаворитом вважається Смарагдова Орда, адже її блискавичний напад захопив земель більше, ніж Імперія та Альянс разом.
— Нині Безсмертний Темуджин споглядає Київ із лівого берега, — підвела риску Катря.
Северин ударив по столу, похитав головою і віддав їй порожню чарку.
— На тому наша ватага і розійшлася. З початком війни Малюк сповістив, що захист держави для нього понад усе. Варган сказав, що йому не можна потикатися на війну, і разом із Павичем подався у степи до Чорного моря. Еней просто вирішив пиячити. Жалюгідне рішення? Так. Чи здивована я? Ні.
Молодший брат не пропускав жодної нагоди, аби занапастити собі життя.
— Я ніби з одного кошмару перенісся до іншого, — Северин потер куксу пальця. — Війна... Орда...
Їй було невимовно шкода чоловіка, але Катря знала — він не хоче співчуття. Северин мав прийняти і пережити все самостійно, бо такою була його вдача.
— Посеред цього пекла, між хортами та ординцями, ти сама виховувала нашу доньку...
Вона відчула, як сльози підступають до горла.
— Яку, до речі, треба вкладати до сну, — Катря стрімко, аби він не помітив її очей, підвелася.
— Тобі допомогти?
Останнє, чого вона зараз хотіла — аби Северин побачив її сльози.
— Працюй ложкою, а то геть забувся про їжу. Чи живіт прихопило?
— На диво — ні...
Оля, напрочуд слухняна в присутності гостя, заснула швидко. За кілька хвилин рипнула лава, прошелестіли кроки — Северин прийшов поцілувати доньку в чоло. Він завжди робив так до зникнення. Оля, не прокидаючись, усміхнулася: він лоскотав її вусами.
— Добраніч, маленька.
Подружжя повернулося за стіл.
— Хіба ти не казала, що вони схожі на котячі? — Северин торкнувся вусів, ніби тільки-но помітив. — Чому не зголила?
— Гуртом із бородою мають нічогенький вигляд, — Катря мало не розсміялася. — А ще змінюють зовнішність... Це корисно, бо наші описи зберігаються у хортів.
Северин постукав по кишенях — вона згадала цей жест, так він шукав люльку — і скривився, бо люлька загубилася понад рік тому десь у Потойбіччі.
— Хорти полюють попри війну?
— Багатьох забрали до лав війська Січового. Лишили купку, яка мусить добити рештки Ордену. Там осіли найзапекліші фанатики. Мені досі доводиться бігати, як лисиці, від нори до нори.
— У голові не вкладається, — похитав головою Северин. — Я покинув світ, де хорти Святого Юрія були нашою головною загрозою, а повернувся до світу, де їх майже немає... Але натомість половина батьківщини лежить під чужим прапором. Не можу повірити. Не можу змиритися.
З цим неможливо змиритися, подумала Катря.
— Світ — лайно, — підсумувала вона вголос. — Але не без добрих людей. Ця садиба вдалині від очей людських дісталася недобиткам Сірого Ордену від Буханевича.
— Того самого Буханевича?
Вона згадала засмучене обличчя колишнього корчмаря: той досі не міг пробачити собі за «Літопис».
— Смішно, як усе обернулося, еге? Він приїжджає сюди раз на кілька місяців — оновити запаси харчів, одягу, грошей, — Катря вказала за вікно. — Городик іще обіцяє невеликий... Вбачає у цьому свою спокуту.
— Шкода його.
— А мені шкода нас, — Катря глянула на порожні миски біля Северина. — Ти наївся?
— Зараз лусну.
— От і добре, бо я теж зголодніла. Розкажи-но мені в подробицях про те марево.
Безпристрасно намагалася слухати, як чоловік говорив про затишну ґражду і сніданок на подвір'ї, дорослу Олю і зібрані афини, пахучі смереки і далекі полонини... Про те, як жахливо все закінчувалося та починалося знову.
— Я досі боюся, що цей дім, ти, Оля — все це лише новий Ґадрин підступ, — зізнався Северин, потираючи скаліченого пальця. — Тільки-но повірю, що все це насправді, як прийде темрява, і голос...
Вона не дала договорити. Підсунулася, запечатала рота цілунком, доки не відчула, як його напруження зникло.
