— Ви смієте катувати мене під надуманими приводами? Мене, Тиміша Клименка?! Від початку наступу Орди мої валки рятують військо Січове, щодня мої вози рушають на фронт, щогодини мої люди працюють на перемогу у війні, щохвилини мої статки тануть! Через вас, бовдурів, я щойно пропустив надважливу військову нараду! Просто зараз кілька термінових документів очікують мого підпису! Кожна мить, що я тут марную, коштує нашим воякам життів! Я — одна з ключових ланок у військовій логістиці! Ви це усвідомлюєте, пси безголові? Вас у цій самій тюрмі замкнуть як ординських агентів!
Руслан перестав записувати і підвів на Отто запитальний погляд. Вищирені Фобос і Деймос крапали слиною, готові кинутися за командою. Лаврін досі тримав Клименкову руку в очікуванні наказу.
Шварц кипів від люті. На пихатого лавочника, на його брехню про лікантропів, на його дошкульні образи, на тупого Лавріна, на самого себе. Ось так бездарно згаяти чудовий шанс!
— Просто дай, що нам потрібно, — мовив Отто дружньо.
— Кілька хвилин, не більше. І ми назавжди розійдемося без насилля і галасу.
— Ви не усвідомлюєте своєї помилки, пане Шварце. Чи усвідомлюєте, але продовжуєте кривити хорошу пику при поганій грі. На мене ваші погрози не діють! Або негайно випускайте мене звідси, або кидайте до каземату, — Тиміш махнув вільною рукою. — Попереджаю: оберете друге, і до завтрашнього вечора від вашого кишенькового замку хрестоносців навіть стягу не лишиться.
Як він міг так помилитися? Відповідь прийшла одразу: через власну зарозумілість. Цей кнур у людському обличчі — кара за гріх гордині.
Вибач мені, Господи! Я засвоїв цей урок. Шкода лишень, що кнур піде геть і забере з собою всі знання про лікантропів, які зуміли вижити після великого полювання.
Шварц різким рухом підборіддя наказав Лавріну відпустити чумака.
— Я молитимусь, аби у твоїй душі прокинулася християнська совість. Ми чекатимемо відповідей... І зробимо всю брудну роботу. Як робили завжди, — Отто вказав на Клименка долонею. — Хіба ти, батько шістьох, не хочеш очистити цей світ, аби твоїм дітям жилося безпечно?
Тиміш спинився перед розчахнутими Ільком дверима. Оправився. Зміряв Отто довгим поглядом і відповів:
— Ви — фанатик, пане Шварце. Далекий від справжнього світу, засліплений, небезпечний фанатик. І ви дарма віддали наказ про моє затримання.
На тому чумак пішов. Отто захотілося крикнути близнюкам, аби скрутили і кинули його до камери, але притлумив це бажання — то знову спокушала гординя.
— Господи! Прости брехню його і надихни на правду.
— Шварц перехрестився.
Руслан перехрестився слідом.
— Брате, я не думав, що...
— Хто наступний? — перебив Отто.
Руслан миттю втямив, що розмову про Клименка завершено, і подав іншу теку.
— А, письменник, — настрій Шварца поліпшився.
— Ведіть.
Поразка з чумаком неприємна, проте навіть на неї була воля Його.
Новий гість, блідий і пом'ятий, за ніч у казематі явно не склепив очей. Він промерз і безупинно трусився, від чого погано тримався на похилому табуреті. Лаврін стовбичив поруч, аби підхопити нещасного чи зламати йому щось — як накажуть.
— Назвися, — наказав Отто, торкнувшись пальцями золотого хреста на грудях.
— Ви ж усе знаєте... Ви вчора мене допитували...
Від нього гостро тхнуло сечею. Шварц скривився.
— Назвися.
— Володимир Буханевич.
— Для чого приїхали до Вінниці?
— Я все розповів! Прибув в особистих справах... До лав війська Січового мене не взяли через вік і стан здоров'я, тому я вирішив спробуватися до головного штабу писарчуком чи ще кимось... Хочу бути корисним! Не бажаю сидіти осторонь, коли Лівобережжя стогне під смарагдовим прапором!
— Це ми чули. Пригадалося щось нове за ніч?
— Що пригадалося? — розпачливо крикнув Володимир. — Я — доброволець, якого ви затримали ні про що! Звідки ви взяли, ніби я винен? Хто таке сказав? Заздрісники? Мене не вперше оббріхують заздрісники!
— Заздрісники, — повторив Отто з кривою усмішкою.
— Так! Суцільний наклеп! Зважте самі: яким чином я міг допомагати комусь із Сірого Ордену, коли вони ненавидять мене за книгу, що я про них написав! Корчму мою спалили, ножа в спину встромили... І про ніж я висловлююся буквально, маю шрам біля лопатки, можете...
Отто дав знак, і Лаврін хвацьким копняком вибив табурет з-під Буханевича. Той незграбно гепнувся на підлогу, вдарився лобом, розсік брову і не встиг зойкнути, як над ним зависли двійко вовкодавів.
Шкода, що з чумаком не можна було вчинити так само.
— Наше джерело не бреше, — Отто наблизився до письменника, сів навпочіпки, погладив псів по кудлатих головах. — Ти носиш маску ненависника Ордену, але насправді допамагаєш його недобиткам. Мені незрозуміло, навіщо ти це робиш. Незрозуміло, навіщо намагаєшся приховати. Тобі тут подобається? Подобається гнити в камері? Подобається бути битим? Тобі це подобається?
— Ні! — верескнув письменник.
Отто кивнув. Натиснути ще — і все розповість.
— Навіщо йти на блюзнірське мучеництво, захищаючи слуг нечистого?
Буханевич мовчав кілька секунд, кліпаючи правим оком, яке заливала кров із розсіченої брови. Пробурмотів:
— Не розумію, про що ви...
