— До камери, — скомандував Отто роздратовано. — Цього разу на кілька діб. Води не давати.
— Зачекайте, — скрикнув Володимир, аж тут їх перервали.
Двері розчахнулися навстіж, і не встиг чатовий Ілько схопитися за булаву, коли до кімнати влетів Юхим Кривденко у супроводі молодої жінки. Обоє були в новеньких, з голочки, офіцерських одностроях розвідки — на їхньому тлі побиті часом мундири божих воїнів із пожовклими й посірілими хрестами мали жалюгідний вигляд.
— Усім завмерти! — оголосив голова Таємної Варти.
Його супутниця вихопила револьвер з кобури на поясі. Хорти переглянулися. Наляканий Буханевич відповз до стіни. Вовкодави загарчали, припали до підлоги, і жінка одразу навела зброю на вівчарок.
— Прибери псів. Хутко, — скомандував Юхим.
Отто свиснув, і вівчарки відступили. Фобос встав біля лівої ноги, Деймос — біля правої, готові кинутися на будь-кого, хто наблизиться до хазяїна.
— Ти що, курво, собі дозволяєш? — просичав Кривденко до Шварца.
Його обличчя побіліло від гніву. За останній рік на скронях керманича Таємної Варти додалося сивини, навколо очей побільшало зморщок.
— Вітаю, Юхиме, — Отто припідняв капелюха. — Вітаю, Майє.
Жінка не зводила револьвера (новенька і вельми дорога зброя) з вовкодавів, тому на вітання не зреагувала. Вдвічі молодша за Юхима, форма сидить як влита, блискуче чорне волосся зібране в тугий вузол. Легкий аромат парфуму. Перелюбниця! Шварц ледве стримав гидливу гримасу. Як цим двом не соромно не приховувати свого гріха!
— Якого. Дідька. Затримали. Клименка? — викарбував Юхим.
— Не призивай нечистого у цих стінах. Є підозри, що...
— Є підозри, що ти повний йолоп, Отто, — перебив Кривденко люто. — Чи ти досі не розумієш української? Ми мали цю розмову двічі. Двічі, лярва мати! Ти божився, що все затямив. Я повірив. І тут до мене вривається осатанілий голова чумацького цеху, який скаржиться на незаконний арешт хортами Святого Юрія. Ви геть показалися? У нас триває війна, чорт забирай!
Знову блюзнірства. Отто стиснув кулаки так, що пальці хруснули. Пробач його, Боже, бо не тямить, що верзе.
— Моя війна почалася до вашої, — відповів Отто вголос.
Юхим нарешті помітив Буханевича.
— А це хто такий? Іще один безпідставно затриманий?
— Є свідчення, що він допомагав...
Кривденко спинив Шварца помахом руки і промовив до Володимира:
— Ви вільні йти.
Той перевів ошелешений погляд з Юхима на Отто, не зрозумівши, що йому дозволили забиратися звідси.
— Не можна приходити і просто так... — почав було Шварц.
— Ні, Отто! Це вам не можна просто так хапати людей! І я чітко казав про це!
— Ми мусимо...
— Заткайся і не перебивай, — наказала Майя дзвінким голосом.
Проклята Ліліт! Бовдури Ілько і Лаврін, байдужі до розмови, міряли її тіло масними поглядами.
— Колись із тебе був зиск, тепер ти — суцільна морока. З мене годі, Отто. Загрався ти в інквізицію, — Юхим підвищив голос. — Я розпускаю хортів Святого Юрія. Чуєте, ви всі? Наказ буде завтра вранці. Більше ніяких повноважень і ніякого фінансування. Все! Мені набридло ваше шапіто. Половина країни загарбана Ордою, а я мушу відволікатися на вибрики ідіота, який не може вполювати десяток уцілілих характерників і до цього ще примудряється піднасрати нашій обороні!
Шварц не здивувався. Він очікував цього. Слабкодухий Юхим ніколи не мав віри.
— Лікантропів не десяток, — попри шквал образ він говорив спокійно. — їх значно більше.
— Я незрозуміло висловився? Слово «все», Отто, означає кінець. Фініта. Енде. Твоя партія скінчилися. Пакуй речі, забирай гроші і повертайся додому. Стяг хортів можеш забрати собі на пам'ять.
Цей грішник був значно мерзотнішим за червонопикого лавочника. Отто реготнув. Фобос і Деймос забрехали слідом.
— Як усе просто! Ви покликали мене, аби я створив загони істинних божих воїнів. Я присвятив місяці життя. Вклав душу. Почав полювання. Ми перемогли перевертнів. Розбили головні сили, відбили контратаки, розшукали по криївках. А потім, коли лишилося дотиснути, ви забрали майже всіх мисливців. Забрали срібло, гроші, всі засоби до існування. І я не жалівся! Я розумів, що обставини змінилися, та продовжував справу самотужки. Але тепер ви проганяєте мене, наче ми перемогли, хоча це не так. Чи вже забули про банди месників?
Наче сам Господь вкладав йому в уста ці прості слова, повні полум'яної справедливості! Руслан дивився на нього з захопленням.
— Банди месників, про яких пів року нічого не чутно? Чорти б тебе драли, Отто, мені байдуже до недобитків Ордену! Країна палає! Я забрав твоїх людей на війну, і лише з поваги лишив невеликі сили. Тепер бачу, що треба було забрати всіх, — Юхим хитнув головою. — Часи змінилися, Отто, а ти й досі уявляєш, ніби надворі осінь п'ятдесят другого.
Отто зиркнув на Руслана. Після завершення великого полювання він хотів передати звання командора цьому юнакові, з чистою душею повернутися додому... А тепер у нього забирають шанс довести місію до кінця.
Руслан обережно потягнувся до булави. Юхим помітив цей рух краєчком ока і блискавично витягнув револьвера.
— Ти чию руку хочеш вкусити, псе?
