Отто похитав головою, і Руслан полишив булаву на поясі. Юхим обвів хортів гострим, наче лезо, поглядом.
— Геть від рук відбилися, паскуди! Наказую вам негайно звільнити всіх полонених і вимітатися звідси. Чули? Аби післязавтра і духу вашого тут не було. Перевірю особисто! А спробуєте щось утнути — оголошу зрадниками країни. На вас полюватиме вся Таємна Варта і не тільки. Ферштейн?
— Усе зрозуміло, — Отто зняв капелюха. — Не сміємо більше віднімати дорогоцінного часу, Юхиме. Держава чекає.
Кривденко подав руку Буханевичу, що так і сидів, ошелешений, біля стінки, а Майя тримала револьвер напоготові. Володимир зіп'явся на ноги, ледь чутно подякував, після чого трійця покинула підвали Єзуїтських Мурів.
Отто скреготнув зубами. Який же паскудний день!
— Брате? — Обличчя Руслане повнилося неспокоєм. — Що нам тепер робити?
— Оголошуй загальні збори. Передай новину всім хортам Святого Юрія: полювання не спинилося. Хто захоче піти — вільний. А хто почувається справжнім божим мисливцем... Нехай із молитвою рушає за мною. Я доведу справу до кінця.
Отто кинув побіжний погляд на близнюків. Ці точно не затримаються.
— Брати, які рушили на полювання в степ... Ми не зможемо передати їм звістку.
— Я не сумніваюся у братові Георгії та його супутниках. Вони залишаться з нами, — Отто дістав носовичок і витер спітнілі долоні. — Подай-но мені список.
Аркуші м'яко пурхнули до рук. Шварц знав ці імена так саме добре, як Offenbarung des Johannes, та його лихоманило після розмови з Кривденком, і він шукав заспокоєння. Біблія лишилася в кабінеті, тому він узявся гортати перелік вовкулак, які досі не потрапили до їхніх рук. Око зачепилося за прізвище Чорнововка.
Северин Чорнововк. Брехливий зухвалець, який обманув його у Глинській пустині. Видав себе за зрадника, вивідав їхні плани... Але Сірому Ордену то не зарадило. Шкода, що Северин зник безвісті рік тому — Отто волів би власноруч спалити його!
Рядки імен діяли заспокійливо, гнів ущух. Отто знову відчув Його долоню на плечі. Вони мають продовжувати! Знищити мерзоту — і байдуже, чи допомагатиме їм бодай-хто інший. Байдуже до війни, до Кривденка, до Варти, байдуже до всіх сліпців і дурнів.
З ними Бог, і вони переможуть.
***
Подих студеної землі розсипався разками прозорих перлів. Сяйливі намистини розбивалися об пальці, розтікалися прохолодою, та Северин не зважав — він біг назустріч смерековим схилам під першими променями світанку, біг із усмішкою, зриваючи останні нитки сну, біг без жодної причини, крім бажання мчати як у дитинстві, коли гасають для насолоди, а не заради переслідувань чи втечі. Босі ноги несли пружними стрибками, ніздрі вбирали аромати карпатського зілля, серце й легені працювали в злагодженому ритмі, і внутрішня злагода його тіла, сплітаючись із гірським краєвидом, співом пташок, дотиком росяних рослин, сповнювала Северина гострим відчуттям щастя.
— Як чудово, — шепотів він ледь чутно, аби не збити дихання. — Як чудово!
Гори кликали. Може, це вони збудили його від поганого сну?
Він сягнув перших смерек, і з далеких полонин принесло звуки трембіт — немов пролунали святкові фанфари. Северин сперся на стовбур, перевів подих, рукавом отер піт із лоба і роззирнувся. Сонце поволі здіймалося над озією Чорногори, в чистому небі глибочіла блакить. Характерник зідрав із кори застиглу краплину гіркої смоли, кинув до рота і разом із сонячними променями повернувся до ґражди, задоволений своєю витівкою.
Катря накривала стола на подвір'ї. Примружилася, роздивилася його замурзані ноги.
— З вітром змагався?
— І переміг!
— З такими ногами до хати не сунься.
Северин розсміявся і поцілував її. Сіли до сніданку.
— Де мала?
— А то ти не знаєш, — Катря налила йому молока. — Очі продерла і по афини гайнула.
Северин зробив довгий ковток. Саме те, що треба після ранкового бігу і смерекової смоли!
— Це ти її навчив, до речі, — Катря звинувачувально тицьнула в нього пальцем. — Вперта, як віслючок!
— У кого це вона така вдалася, — від молока Северин перейшов до будзу. — Навіть не уявляю...
— Погляньте-но, який дотепник! Саме такого тут і не вистачало, аби наповнити дровітню.
Северин мугикнув.
— Що кажеш? Навіть ковбицю поміняєш, бо стара геть розсохлася? Справді? — Катря приклала долоні до грудей. — Ой, красно дякую, пане добродію! Щоби я без тебе робила?
Не встиг він вигадати дотепну відповідь, як стукнула хвіртка.
— Десь тут була-а-а подоляночка-а-а...
Дівчачий голосок кумедно фальшивив.
— Бугай на вухо наступив. У кого ж це вона така вдалася, — Катря задумливо потерла підборіддя. — Навіть не уявляю...
— Гарно співає, — знизав плечима Северин.
Голосили зовсім поруч.
— Десь ту-у-ут була молодесенька-а-а...
На подвір'я влетіла чорнява дівчинка років п'яти і застрибнула на лаву, мало не перекинувши глечика, який притискала до живота.
— Тут вона сіла, — оголосила дівчинка.
— Дякую, що не впала, — відповіла Катря. — Руки чисті?
— Чисті! Смачного, — глечик з ягідками зайняв місце на столі.
