— Це він знайшов мене, — Кривденко знову закашлявся. — Запропонував ідею, як позбутися Сірого Ордену. Я вирішив, що він агент Орди чи іншої держави, зацікавленої у знекровлені гетьманату, тому витратив немало часу на розслідування. З'ясувалося, що Рахман — самостійний гравець, чорнокнижник, схиблений на знищенні сіроманців. Ненадійний партнер, але саме такого не вистачало, аби ми з Симеоном перейшли від балаканини до діла. Рахман був примарним союзником, який приходив і зникав за бажанням...
— А мій брат? — перебив Яровий.
— Інструмент. Яків хотів виграти вибори, я допоміг. Потім він жалкував про своє рішення. За часи його гетьманства у нас виникло чимало розбіжностей, та історія з Орденом, напевно, стала найбільшою у тій копиці. Нині Яків зріс на силі і прагне мене позбутися. Напрочуд вдало його плани поєдналися з вашою помстою!
— Де шукати цього Рахмана?
— Пошукайте в рідному місті, — вишкірився Юхим. — Я перестав слідкувати за Рахманом від початку війни, але певен, що він досі вештається Будою. У нього власні рахунки з Сірим Орденом.
Характерники здивовано перезирнулися: після масакри Буда перетворилася на мертве місто, куди не заходили навіть собаки.
— Шварц?
— А най чорти його деруть! Скажений пес той Шварц! Зірвався з ланцюга. З гуртом божевільних фанатиків може швендяти будь-де. Йому байдуже до війни, байдуже до всього на світі, єдине бажання Отто — винищити вас. Ось чому не варто мати справу з фанатиками.
Вони вирішили залишити Шварца наостанок — його заслуги теж вимагали помсти.
— Мені подобаються твої відповіді, Юхиме, — сказав Гнат. Ти все ближче до легкої смерті, а Майя — до невтішного плачу над твоїм трупом.
Кривденко придивився на нього, а потім заявив:
— Я впізнав тебе. Ти працював на Шевальє, наставляв Чарнецькому роги.
Навіть зв'язаний він міг дошкулити!
— Невже? — Бойко підкинув ножа.
— У мене гарна пам'ять на обличчя, — провадив Юхим. — Я багато разів бачив тебе на дагеротипах. Ти хоч і заріс, як опудало, але помилки бути не може: ти грав дружину Чарнецького.
За свою зухвалість він отримав опік на щоці і мало не прокусив язика від болю.
— Я зараз гратиму твою подружку просто у тебе на очах, — процідив Гнат, повертаючи лезо до вогню.
— Ти давав слово, — прошипів Юхим до Яреми.
— Не провокуй Енея, — стенув плечима шляхтич. — Від тебе вимагаються відповіді на поставлені запитання, а не наші життєписи.
Кривденко скривився.
— Сучі діти... Я знав, що хтось із вас рано чи пізно добереться до мене. Але не розраховував, що це станеться до кінця війни.
— Навіщо ти це заварив? — втрутився Северин. — Ми забирали забагато державних коштів? Якийсь характерник образив тебе в дитинстві? Якою була твоя причина нищити Орден?
— Клятий Орден і ви самі — закостенілі атавізми, — виплюнув Юхим із ненавистю. — Ваш час минув! Але ви вперто відмовлялися це визнавати. Епоха сіроманців мала померти разом із Хмельницькими, відколи держава міцно встала на ноги і більше не потребувала диких перевертнів для захисту. Але ваш Орден, якому пощастило вижити за ширмою писульки Тиміша, Орден, який не підпорядковувався нікому, крім гетьмана, Орден, напханий дженджуристими чваньками, що світили по всіх усюдах клямрами, ваш жалюгідний Орден занепав! Перетворився на клубок гризот. Ваші обов'язки виконувала Таємна Варта...
Гнат не розумів, навіщо це вислуховувати.
— Згадайте Вовчу війну, — крикнув Юхим. — Одного Рокошу було досить для повного розколу Ордену! Чи ви думаєте, що ніхто не побачив вашого розбрату? Як можна довірити безпеку держави тим, хто ладен забути про неї і пірнути у власні чвари?
— Попри Вовчу війну Орден продовжував стояти на варті, — відповів Северин.
— Цього вас учили осавули? Брехня. Увесь Орден збудовано на брехні!
— Відріжемо йому яйця і запхаємо в горлянку, аби задихнувся, — запропонував Бойко.
— Нехай тьохкає. Бачиш, як намуляло? Вважай це його останнім словом, братику.
— Я — не єдиний ваш ненависник, — провадив Юхим завзято. — Чи ви вважаєте, що на Острівній війні під Осло стільки сіроманців полягло через прикрий збіг обставин?
Вони завмерли.
— Ха! — Перед обличчям смерті Кривденко тріумфував. — Зарозумілі вовкулаки, що аж роздуваються від почуття благородної самопожертви, не бачать далі власних носів! І дурневі зрозуміло, що найвищі чини штабу скористалися можливістю прорідити сірі ряди. Бо з якої іншої причини вас кинули б просто в м'ясорубку?
Він хрипко розсміявся.
— Авжеж, легше у всьому звинувачувати мене. Знайти цапа-відбувайла, а не визнати, що безліч людей ненавидять вас. Невелика кампанія проти Ордену ніколи не мала б такого шаленого успіху, якби вас любили!
Гнат розривався між бажанням заткнути його пельку і слухати далі.
— Ви не помічали. Не хотіли помічати, що попри кобзарські думи і героїчні легенди люди вас ненавидять, — Юхим обвів кожного поглядом, де не було ні краплі страху. — Перед лицем смерті я пишаюся, що приклав руку до знищення Сірого Ордену. Це було брудною, зате необхідною справою, і мені нема в чому каятися.
— Дурень! — крикнув Ярема. — Ти позбавив державу могутньої сили, яка могла зупинити навалу Орди!
