— Кривавий урок нової епохи, — відповів Кривденко. — Зате ми будемо жити без перевертнів, які під масками захисників можуть роздирати власних громадян. Ви, залишенці, — дрібні уламки історії. Ви приречені на зникнення!
Він замовчав, розпашілий від близького вогню і власної промови. Його очі войовничо блищали, вустами повзла презирлива посмішка. Еней розреготався.
— Лайна ти шмат, — озвався він. — Ненависть, якої ми не помічали? Та нас щодня плекали в ненависті. Спопеляли поглядами череси, плювали в спини. Ми засинали в ненависті і прокидалися у ній, бо наше прокляття не в місячному ярмі чи срібних опіках. Прокляття — у малодушних людях, що ненавидять нас за вибір, на який не зважились самі. Тому й ненавидять інших, божевільних, неправильних, що заступили межу, на яку вони засцяли навіть дивитися! Адже ми мали подумати, і, подібно їм, відмовитися. Не підписувати кривавої угоди, відкараскатися від вовчої стежки, жити спокійно... Але ми встромили ножі у власні серця! Твоє базікання — не що інше, як спроба виправдати задристане спіднє і перетворити його на геройський прапор.
Він не знав, звідки взялися ці барвисті слова, і, розгубившись, змовк.
— Гарно сказано, брате, — Северин підкинув у руці ножа. — Успадкував красномовство брата Варгана разом із його варганом.
— Ненависть засліпила тебе, Юхиме, — похитав головою Яровий. — На цьому наша розмова завершується.
— Юхиме Кривденку! Ти знищив сотні і скалічив тисячі життів, — підхопив Чорнововк. — За це ми, останні лицарі Сірого Ордену, засуджуємо тебе до страти.
Савка, що весь допит мовчав, затулив вуха долонями, сховав голову між колінами і захитався з боку на бік, щось бубонячи.
— А право на останнє бажання? — скрикнув Юхим.
Він усвідомив, що жити йому лишилося лічені хвилини.
— Як шляхтич, я не можу відмовити в цьому праві, — зітхнув Ярема. — Чого ти хочеш, Юхиме?
— Хочу зустріти смерть на ногах, як годиться чоловікові.
Гнат фиркнув. Він увважав, що Кривденко має здохнути як заколотий кнур, та Яровий зіп'яв полоненого на ноги. Той заточився, шляхтич його підхопив і поставив біля комина.
Юхим стрельнув очима у темний закуток, де лежала Майя, замружився і похапцем прошепотів молитву. Розплющив очі — зіниці величезні, в кутиках дрижать тамовані сльози — і прошепотів:
— Я готовий.
Ярема кивнув.
— За Орден.
Ніж характерника ввійшов між ребер, і Юхим заціпенів від болю. Але встояв. Шляхтич відійшов, і слідом, не вагаючись, ударив Гнат.
— За Орден!
Він загнав ножа у живіт по саме руків'я, вкладаючи в удар ненависть і зневіру, поневіряння і безпорадність. Юхим охнув, а Бойко повільно провернув лезо, аби рана вибухнула нестерпним болем, болем остаточної розлуки з родиною, болем спаленої хати, болем закривавлених вулиць Буди. Юхим похитнувся, його ноги ось-ось мали підкоситися. Стогін агонії, сморід розпанаханих кишок і тепла кров на руків'ї тішили Гната. Він упивався цими секундами, а тоді нахилився до нахиленої голови Кривденка і прошепотів:
— Перед тим, як твоя Майя здохне, я гарненько з нею розважуся.
Той скинув викривлене болем обличчя, в очах спалахнув жах. Гнат не встиг ним насолодитися, бо його відтіснив Северин.
— За Орден.
Милосердний удар у шию завершив страждання очільника Таємної Варти, що повалився перед комином.
— Він не заслужив смерть навстоячки, — буркнув Еней, незадоволений таким швидким фіналом, і кивнув на темну пляму на Юхимових штанях: — Іще й обісцявся.
— Як і кожен перед стратою.
Під тілом розтікалася калюжа крові. Мертвого позбавили сорочки — тонкий батист увійшов у краї ран — і Ярема взявся до роботи.
Трьома вправними рухами — S,
З незворушним обличчям — крапка,
І ще чотири порізи — О.
Гнат докинув дровенят, знову розжарив лезо ножа і додав знак оклику.
— Вбивство, про яке не напише жодна газета гетьманату, — сказав шляхтич тихо. — Принаймні найближчим часом.
— Дівку теж варто закатрупити, — Гнат глянув на кут вітальні, де лежала полонена. — Вона нам не пробачить.
— Не варто її чіпати, — обірвав Северин. — Ми прийшли по Кривденка. Вона не бачила наших облич.
— Але могла підслухати розмову.
— Тоді нехай подякує за милосердя.
Полонянка мовчала. У Гнатовому животі забурчало.
— Клятий сир...
Савка крадькома глянув на мертвого і прожогом відвернувся, але інші того не помітили. Стояли над тілом, роздумуючи кожен про своє.
— Початок покладено, — мовив Чорнововк. — Попри все, ми змогли вбити очільника Таємної Варти.
— Просто під носом у його охорони, — судячи з вогнів на березі, звідкіля долинали веселі крики, почет Кривденка гульбенив.
— Гарний початок. Нехай так і буде далі, — погодився Яровий.
Гнат підхопив з підлоги Юхимів револьвер.
— Така іграшка стане в пригоді, — він зважив зброю у руці і задоволено кивнув. — Хто наступний, Рахман?
— Симеон.
Бойко знизав плечима. Байдуже, кого вбивати.
— Святійший Патріарх Київський і всієї Русі-України, — Ярема задумливо потер бороду. — Треба буде сповідатися.
Вони стиха реготнули. Тільки Савка сидів і розхитувався, затуливши обличчя облізлою мотанкою, а по його щоках котилися сльози.
***
