— Що вам треба від моєї дочки? — почув він позаду, а коли обернувся, то побачив перед собою пухленьку жіночку з розшарілим обличчям. В руках вона стискала лаковану дамську сумку та дитяче пальто. Судячи з усього, це була мати дівчинки.
Вона виглядала доволі молодою, хоча її зовнішність і не відрізнялася особливою привабливістю. Довгий гачкуватий ніс і ретельно нарум’янені щоки — ось все, що Віктор встиг помітити, якщо не враховувати яскраво-фіолетового плаща, від якого рябіло в очах.
— Негайно відійдіть від неї. Інакше я викличу охорону! — вона закрила дівчинку своїм могутнім торсом, схожим на круїзний лайнер.
— Запевняю вас, в цьому немає потреби! Я прийняв вашу дочку за свою, — почав виправдовуватися Віктор, ніби його спіймали за чимось непристойним.
— Що ви мені голову задурюєте! — ще голосніше зарепетувала жінка. — Я добре бачила, як ви до неї чіплялися.
На це Віктор не знайшов, що відповісти, і тільки з досади закусив губу. З одного боку, йому дуже хотілося побалакати з дівчинкою та переконатися, що це насправді вона. Але з іншого — він вважав безглуздим сперечатися з її божевільною матусею й, тим більше, доводити абсурдність звинувачень на свою адресу. До того ж, одне лише нагадування про вчорашні події могло видати його як винуватця аварії. Тому найрозумнішим у цій ситуації було залишити все як є та якомога швидше піти звідси, змирившись, що зустріч з паном Бове тепер навряд чи відбудеться. І взагалі, йому слід було викинути все з голови. Стерти як крейду з дошки спогади про вчорашню ніч і зосередитися на поточних проблемах. А саме — на майбутньому засіданні колегії, а також на флешці, яка поки лежала у кишені джинсів і яку ще належало доправити Марку.
Віктор розвернувся та попрямував геть з магазину. Настрій у нього був препаскудний. Він швидко спустився ліфтом на перший поверх, перетнув хол і вже майже досяг виходу на вулицю, коли його зупинив поліціант.
— Ваші документи, будь ласка, — звернувся він до Віктора, при цьому його обличчя виглядало незворушним.
— А в чому справа?
— Звичайна перевірка, — судячи з усього, правоохоронець не збирався нічого пояснювати.
Віктор незадоволено насупився, але все ж таки поліз до кишені за своїми водійськими правами.
— На жаль, в мене з собою немає ніяких документів, — він раптом згадав, що залишив права саме там, де й флеш-карту — у кишені джинсів.
— Тоді вам доведеться проїхати до дільниці, — поліціант зробив крок назустріч та поклав руку на ремінь, дзвякнувши кайданками.
— Це навіщо?
— Задля невеличкої перевірки.
— Але я нічого не зробив. До того ж, я дуже поспішаю.
— Мені шкода, але такі правила. Прошу вас, пройдіть.
Поліціант взяв Віктора за лікоть і легенько підштовхнув до виходу.
— Які ще правила? — Віктор спробував визволити свою руку. — Я адвокат і знаю закони. Ви не маєте на це ніякого права.
Навколо них почали збиратися люди, з нетерпінням очікуючи на розв’язку. Та раптом в натовпі промайнув знайомий фіолетовий плащ, який красномовно вказував на те, що поліціант діяв не з власної ініціативи. Ймовірно, перелякана дамочка з магазину таки викликала охорону, через що у Віктора могли виникнути серйозні неприємності. Рано чи пізно вони все з’ясують і вибачаться перед ним, але час буде згаяно: він запізниться на засідання колегії, його книгу не видадуть, а відносини з Марком остаточно зіпсуються, чого допустити було ніяк не можна.
Він напружився всім тілом, і поліціант, відчувши це, ще міцніше стиснув його лікоть. До виходу з магазина залишалися лічені метри. Віктор шарпнувся чимдуж, через що ледь не вивихнув собі плече. Проте це допомогло йому звільнити руку. Він навіть зумів відштовхнути від себе поліціанта, коли несподівано хтось навалився на нього ззаду та збив з ніг. Наступної миті за спиною Віктора клацнули кайданки.
— Так-то краще, — вимовив другий правоохоронець, що прибув на підмогу. Він поставив його на ноги та вивів на вулицю.
Цього разу Віктор не став чинити опір і вирішив мовчки сісти до патрульної машини. Зараз йому треба було знайти вихід з ситуації, яка за своєю абсурдністю анітрохи не поступалася попереднім подіям. Звичайно, все могло налагодитися і само собою, але на це він майже не розраховував. А що, як попросити Ельзу з’їздити додому і привести флеш-карту? Напевно, вона погодиться допомогти, дізнавшись про його проблеми. Щоправда, доведеться розповісти їй, де він насправді провів минулу ніч, і тим самим завдати їй удару. Ні, нехай все залишається як є. Принаймні, так йому буде спокійніше.
Патрульна машина нарешті рушила з місця, приєдналася до загального потоку та зникла за рогом. Натовп, що зібрався біля входу в торговельний центр, почав помалу розсмоктуватися, і вже за хвилину ніщо не нагадувало про неприємний інцидент. Як і раніше, яскраво сяяло сонце, легкий вітерець зривав з дерев останнє листя, і тільки в повітрі відчувалася електрика, та десь далеко гуркотав грім, який свідчив про наближення до міста нової грози.
