У кімнаті панувала напівтемрява, світло надходило лише від торшера, що маячив у віддаленому кутку. Саме там прилаштувалися й два глибоких крісла, в одному з яких сидів Віктор з напівпорожнім келихом у руці. Поруч на столі стояла відкоркована пляшка французького коньяку і лежала флешка — вона дійсно знайшлася в кишені джинсів. Віктор все ще був одягнений у костюм, вірніше, штани від костюма, пом’яту сорочку із закоченими рукавами та перекошену краватку. Піджак валявся на сусідньому кріслі поверх зламаного ноутбука, який виявилося неможливо полагодити. Віктор забрав комп’ютер з сервісного центру, коли покинув поліційний відділок, де провів близько п’яти годин. На той момент місто потонуло в густих сутінках, а засідання колегії у видавництві давно скінчилося. Про це сповістив Марк в короткій телефонній розмові. Тому Віктор одразу поїхав додому, причому всю дорогу переконував себе, що нічого страшного не сталося і все ще можна виправити. Однак ледь нога переступила поріг кабінету, як нерви його не витримали.
Це було схоже на божевілля. Він трощив усе, що потрапляло під руку, кидав на підлогу речі, голосно репетував. Нарешті ентузіазм його вщух: він дістав з полиці пляшку коньяку, налив у склянку величезну порцію, залпом випив її та знесилений плюхнувся у крісло.
Годинник показував майже сім, коли вхідні двері гримнули, і з передпокою донісся знайомий веселий сміх, а вже за мить на порозі з’явилася рум’яна Каміла.
— Татку, ми прийшли! Ой, а чому у твоїй кімнаті такий безлад?
Вона з подивом озирнулася по сторонах, після чого підскочила до батька і залізла до нього на коліна. На ній красувалася та сама біла сукня, що й на дівчинці з магазину від чого Віктору стало моторошно.
— Розумієш, сонечко, я цілий день займався важливими справами, — він відсунув від себе келих і влаштував дочку зручніше, намагаючись не звертати увагу на сукню, — тому не встиг тут як слід прибратися. Але ти допоможеш мені з цим, чи не правда? Без тебе я не впораюся.
— Добре, — погодилася Каміла. — Тільки спершу привітаюся з Феліксом, бо він образиться й не захоче потім гратися зі мною.
— Ну тоді біжи скоріше знайди його. Я щось давненько його не бачив.
Каміла зіскочила з колін та стала бігати кабінетом. Вона уважно заглядала в кожну щілину де, на її думку, міг ховатися рудий пустун. Це виглядало настільки кумедно, що Віктор мимоволі усміхнувся.
— Може, на кухні пошукаєш? — запропонував він. — Це його улюблене місце, ти не забула?
— Ой, точно!
Каміла щодуху помчала до дверей, де наштовхнулася на Ельзу.
— Нестерпна дитина! — похитала головою Ельза вслід дочці. — Знову Фелікса шукає?
— Як завжди, — відповів Віктор, спостерігаючи за тим, як дружина неквапливо підходить до крісла і влаштовується поруч на широкому бильці.
— Ну як справи? — вона поцілувала його в щоку і тільки після цього обвела кабінет здивованим поглядом.
А подивитися було на що. Окрім уламків скла на підлозі та молока, яке встигло перетворитися на засохлі білі плями, всюди були розкидані книги, журнали, зім’яті вирізки з газет, обірвані дроти. Біля вікна на підлозі лежав розтрощений принтер, вірніше те, що від нього залишилося.
— Ого! Ну і безлад! Тут пронісся торнадо?
— А, це, — махнув рукою Віктор. — Не звертай уваги, я зараз все приберу.
Ельза з цікавістю подивилася на чоловіка.
— Отже, їм не сподобався твій роман, і тому ти розніс свій кабінет.
— Ну не зовсім так. Хоча, частково ти маєш рацію, кабінет розніс дійсно я.
— Що ж тоді сталося?
— Так, взагалі нічого особливого. Якщо не брати до уваги, що мій роман, скоріш за все, не з’явиться на полицях магазинів найближчим часом.
— Чому?
— Тому що є одна обставина, про яку мені неприємно казати, і справа тут не у видавництві, — Віктор взяв у руку склянку з коньяком та зробив декілька ковтків.
— Може, досить говорити загадками? Поясни без викрутасів, що сталося.
— Все просто. Вчора ввечері я не їздив до Марка, і сьогодні мій рукопис не розглядали на засіданні колегії.
У кімнаті запанувала тиша, було тільки чутно, як на кухні Каміла кличе Фелікса. Ельза піднялася з бильця та відступила на крок назад. При цьому обличчя її стало блідим, а під очима пролягли глибокі тіні.
— І де ж ти був цієї ночі?
— В лікарні.
— В лікарні? Це щось новеньке!
— Я знаю, як це виглядає, але я можу все пояснити, — Віктор теж піднявся з крісла і спробував взяти Ельзу за руку.
— Не торкайся мене, — в її голосі почулися крижані нотки.
— Ельза, послухай! Ти все не так зрозуміла. Річ у тому, що…
— Можеш не перейматися — я все добре зрозуміла. Настільки добре, що ти мені огидний.
