А що, коли всі ці події є ланками одного ланцюга і проти нього діють могутні таємні сили? В такому випадку, хотілося б знати їхню мету. Може, вони полюють за його новим романом, який він щойно закінчив? Принаймні це пояснило б загадкове зникнення теки з рукописом. Але для чого він їм знадобився? В ньому немає нічого особливого. Звичайна історія про любов і зраду — у світі таких оповідань тисячі. Хіба що дії відбуваються в іншу епоху. Якби то були наукові дослідження чи сенсаційне журналістське розслідування, тоді інша справа. А так…
«Будь-яка людина має право зберігати свою таємницю. І те, що важливо, повинно залишатися прихованим від сторонніх очей!»
Здається, саме так вчора сказав пан Бове. Якби ще зрозуміти, що це означає.
Злива нарешті почала вщухати — гроза вирушала кудись на південь. Віктор знову жбурнув телефон на сусіднє сидіння з твердим наміром більше не відповідати ні на які дзвінки та з силою натиснув на педаль акселератора. Двигун відреагував гучним гарчанням, а стрілка спідометра поповзла вгору. І тут сталося те, від чого Віктор ледь не зомлів. Попереду він побачив ту саму маленьку дівчинку, яку збив учора ввечері на шосе. І хоча тепер вона стояла до нього спиною, немов очікувала когось з протилежного боку дороги, він без жодних вагань впізнав її.
Подальші події розвивалися із шаленою швидкістю та цілком повторювали події дня попереднього. З однією лише різницею: все закінчилося значно гірше. Під впливом потужної інерції «Рендж Ровер» вискочив на зустрічну смугу, злетів з траси, на мить зависнув у повітрі, а тоді з силою вдарився об землю, зробив декілька обертів і завмер у кюветі.
Статистика стверджує: чотири людини зі ста, що потрапляють в аварію, гинуть, а дорожньо-транспортні пригоди є третім за рахунком смертності у світі. Попереду тільки серцево-судинні захворювання та рак. Інакше кажучи, людство розплачується життями за можливість пересуватися зі швидкістю, про яку наші предки навіть не мріяли, і хоча всім про це відомо, ніхто не бажає пальцем поворухнути, щоб змінити ситуацію. Тому перше, про що Віктор подумав, коли прийшов до тями, що сьогодні йому дуже пощастило. В той час, як його машина перетворилася на купу понівеченого металу, сам він відбувся декількома подряпинами та вивихнутим плечем, і на цьому подарунки долі не закінчилися.
З перекинутої та палаючої автівки йому допоміг вибратися водій вантажівки, яка проїжджала повз нього, що теж можна було вважати неймовірним везінням. Щоправда, зрозумів це Віктор пізніше, на лікарняному ліжку. Але тієї миті, сидячи на землі та намагаючись залишатися при свідомості, він думав лише про те, як цій маленькій тендітній дівчинці вдалося так швидко оговтатися після вчорашньої аварії. Та, що найголовніше, чому вона знову вийшла на дорогу? Невже, крихітка тут насправді на когось чекала? Чи вона втекла з дому і не знала, куди їй піти? А може, не було ніякої дівчинки, і це знову пожартував його хворий мозок? От якби вдалося поговорити з нею, розпитати про все, тоді інша справа. Проте шукати її під зливою, ще й з травмованим плечем, здавалося не кращою ідеєю. Тим паче, що медики, які прибули на місце події, відразу забрали його до карети швидкої та повезли до лікарні.
В палаті панувала мертва тиша, і тільки дощ за вікном натхненно тарабанив об металевий піддашок, немов розучував мелодію для осіннього балу. Час поступово наближався до опівночі — Віктор це відчув, навіть не дивлячись на годинник. З коридору донеслися голоси, після чого двері в палату беззвучно відчинилися й на порозі виникла медсестра з процедурним лотком у руці. Слідом за нею йшла Ельза, чиє густе сплутане волосся облямовувало бліде, без жодної кровинки обличчя.
— Привіт, — тихо вимовила Ельза, і Віктор зрозумів, що понад усе на світі зараз йому хочеться пірнути обличчям в її розкішну руду шевелюру. Однак він продовжував сердитися через їх нещодавню сварку, тому голос його залишався холодним.
— Навіщо ти тут? — запитав він, не звертаючи увагу на медсестру, яка не вперше навідувалася до нього в палату.
— Мені зателефонували з лікарні.
— Тобі не обов’язково було приїжджати.
— Взагалі-то я хвилювалася, — Ельза поклала на стілець велику спортивну сумку, розстебнула блискавку і почала діставати з неї одяг. — До того ж хтось мав привезти твої речі.
— Як зворушливо! А я думав, тобі байдуже, що зі мною відбувається.
— Не мели дурниць. Як мені може бути байдуже?
— Ти вельми промовисто дала мені це зрозуміти.
— Невже?
Ельза замовкла, очікуючи, коли медсестра від’єднає порожню крапельницю та піде з палати, і тільки після цього додала:
— Може, не варто робити мене в усьому винною? Хіба це я вчора вислизнула з дому, щоб трохи розважитися з подружкою?
— Якою ще подружкою? Ти не уявляєш, про що говориш! — підскочив наче ужалений Віктор.
— Ти сам сказав, що провів ніч в якійсь лікарні.
— Але для цього у мене були вагомі підстави. Прямуючи до Марка, я збив на дорозі дівчинку, яку повіз до лікарні, де і просидів до самого ранку.
