Віктор відвернувся, а Ельза, захоплена зненацька його несподіваним зізнанням, на деякий час втратила дар мови.
— Ти збив дівчинку? — насилу вимовила вона. — Але чому ти мені нічого не сказав? Сподіваюся, з нею все гаразд?
— Якщо чесно, не маю жодного уявлення.
— Як так? Ти провів усю ніч в лікарні та навіть не поцікавився її станом?
— В тому й справа, — Віктор ледве стримав емоції. — Вранці сталося дещо таке, від чого я досі не можу оговтатися. Не знаю, чи варто втягувати тебе в цю історію.
— Я і без того вже втягнута, хіба ти не помітив?
— Але ти гадки не маєш, з чим мені довелося зіткнутися. Це схоже на справжнє божевілля!
— Тоді ти тим паче не повинен нічого приховувати.
— Ну гаразд, — без особливого ентузіазму погодився Віктор, — я розповім про все, що сталося, хоча це навряд чи тобі сподобається.
— Чому?
— Тому, що вчорашні події не мають нічого спільного зі здоровим глуздом, і ти сама зараз у цьому переконаєшся.
Він почав розповідати, і було помітно, наскільки важко йому дається кожне слово. Коли він закінчив, палату заповнила тиша.
— Ну, що ти про це думаєш? — першим заговорив Віктор. — З’їхав я з глузду чи ні?
— Дійсно, дивна історія, — Ельза неспішно піднялася зі свого місця та наблизилася до вікна, за яким все ще лив дощ. — Нагадує сюжет одного з твоїх романів. Навіть у голові не вкладається, що таке може статися насправді.
Віктор з сумом посміхнувся. Зрозуміло, вона йому не повірила! А чого він чекав? Будь-хто на її місці б вчинив так само, і в цьому не було нічого дивного. Більшість людей швидше повірить бульварним газеткам, ніж близькій людині, яка стала свідком чогось дивного. Хоча… Віктор і сам починав потроху сумніватися в тому, що відбулося за останню добу, настільки ці події здавалися неправдоподібними.
— Ти вважаєш, що я все вигадав?
— Звісно, ні. Просто у тебе був сильний стрес, тому твоя уява могла домальовувати деякі деталі.
— Мені це не спадало на думку.
— Принаймні таке пояснення не суперечило б здоровому глузду.
Віктор на хвилину заглибився у роздуми.
— А якщо припустити дещо інше? Наприклад, що хтось навмисно втручається в моє життя.
— Для чого?
— Точно не знаю, — здвигнув він плечима. — Можливо, через мою нову книгу. Здається, тут проглядається деякий зв’язок.
— Не розумію, який тут може бути зв’язок?
— А от дивись: спочатку з машини зникає тека з рукописом, на наступний день губиться електронний лист, а в принтері закінчується чорнило, після цього Фелікс перекидає на ноутбук склянку з молоком і знищує таким чином усі файли на диску. Потім я, замість того, щоб їхати до видавництва, бігаю по торговельному центру за примарою, звідки мене тягнуть до поліційного відділку й тримаю до самого вечора. Ну і на останок, мій «Рендж Ровер» злітає з дороги та розбивається, а флешка з єдиною копією роману згорає у вогні.
— Дійсно, звучить кепсько. Щоправда, більше нагадує диявольську невдачу, ніж чийсь злий намір.
— Може, так і є, — Віктор відкинув ковдру, продемонструвавши довгу бавовняну сорочку, в яку його одягнули, — але погодься, занадто багато збігів. Наче хтось навмисно намагається звести мене з розуму.
Він прийняв вертикальне положення та опустив босі ноги на підлогу.
— Що ти робиш? — здивовано витріщилась на нього Ельза. — Хіба тобі можна вставати?
— Годі тобі, я себе добре почуваю. Ти ж відвезеш мене додому?
— Але ти ще занадто слабкий! До того ж, тебе ніхто не відпустить посеред ночі.
— А я і не збираюся нікого питати, — Віктор покопирсався у сумці, дістав джинси та почав їх натягувати однією рукою.
— Слухай, не дурій, — Ельза підійшла до чоловіка з твердим наміром завадити йому. — Чом би тобі не повернутися до ліжка? А завтра якомога раніше ми поїдемо.
У відповідь Віктор невдоволено скривився.
— Ти не розумієш, мене нудить від цього місця.
— Я знаю, — Ельзі вдалося відібрати у нього джинси, після чого вона поклала його назад до ліжка, а сама сіла поруч, — але потрібно набратися терпіння. Якщо хочеш, я побуду з тобою до ранку.
— А як же Каміла?
— Не хвилюйся, я відвела її до сусідки.
— Ну коли так, тоді прошу, — Віктор поплескав по ковдрі поряд з собою. — Тут місця на двох вистачить.
— Навіть не мрій, — пирхнула у відповідь Ельза, в той самий час добре розуміючи, що ця пропозиція не більше, ніж хлоп’яцтво. — І взагалі, про що ти думаєш? Краще спробуй заснути. Найближчим часом тобі можуть знадобитися сили.
— Навіщо це?
— Хіба ти не хочеш знайти свій рукопис?
— Звісно, хочу! Але де його шукати? Чи ти пропонуєш мені знову гасати містом у пошуках божевільного антиквара?
— Зовсім ні! Я лише пропоную не впадати у відчай завчасно. Повір, дуже часто знайти вихід зі складної ситуації набагато легше, ніж здається на перший погляд.
