Шарлотта, яка проходила тривалий курс психотерапії, розповідає: «Тепер я навчилася відчувати, чи подобаюся людині, з якою зустрічаюсь, — або ж вона хоче бути зі мною з особистих міркувань. У другому випадку я менше вкладаю у відносини і більше дбаю про себе.
Колись я віддавала своє серце практично будь-кому, хто усміхався мені і простягав руку. Глибоко в душі я почувалася нещасною людиною, яка повинна бути вдячною вже за те, що до неї поставилися добре.
Переживши повторно свої дитячі спогади, я зрозуміла, що колись була дитиною, яка любила і жила в жахливих умовах у плані емоційного контакту і тепла.
Спочатку це усвідомлення мене приголомшувало — хоча сльози, які я лила, були переважно слізьми полегшення. Певний час результат був нестійким: в одну мить я чітко бачила своє усвідомлення, а в наступну з’являлися сумніви щодо того, що саме я зрозуміла. Я поступово подолала хаос та розгубленість і віднайшла свою нову ідентичність, на якій тепер ґрунтую рішення у відносинах з іншими».
Хід думок Шарлотти «Я — нещасна людина» було закладено в ній з дитинства; і, скільки б вона не намагалася мислити позитивно, він продовжував проявлятися та контролювати її поле зору, викликаючи депресивні епізоди. У дитинстві це було потрібно для того, щоб захистити її від браку любові. Лише коли Шарлотта змогла прямо подивитися на умови, в яких жила в дитинстві, і налагодити зв’язок зі своєю емоційною реакцією на це, та стійка фундаментальна ідея втратила вплив. Шарлотта нарешті змогла знайти нове самосприйняття з урахуванням того, що вона — доросла жінка.
Виявляючи стратегії самозахисту, які зараз приносять більше шкоди, ніж користі, ви не завжди відчуватимете радість. Імовірно, спочатку ви почуватиметеся вразливими, викритими, але водночас більш повноцінно сприйматимете життя. Як правило, ви відзначатимете, що у вас краще виходить бути присутніми у взаєминах — добре це чи погано. Дехто каже, що після цього відчуває більше задоволення і радості від вдалих стосунків і водночас більше болю від тих, у яких з певних причин не вдається досягти близькості.
Коли людина вперше відчуває свій біль і при цьому має хороший, тісний контакт з іншою людиною, це викликає дуже життєствердні відчуття.
Розповідає Урсула: «Коли мене огорнув глибокий смуток і я вперше не хотіла втекти, а натомість підтримувала контакт із психотерапевтом, для мене наче відкрився новий світ. Я почувалася водночас вразливою і живою. Моє уявлення про те, що можна отримати від життя, розширилося, а надія та енергія зміцнилися».
Нерідко ми витрачаємо масу енергії на те, щоб віддалитися від свого болю та від інших людей. Інтегрувати цей біль і дозволити собі відчувати смуток і жагу — це шлях до свободи.
Нижче наведено графічну модель різних рівнів.
1. Любов і зв’язок.
2. Смуток і біль.
3. Роздратування і гнів.
4. Стратегії самозахисту.
Ми народжуємося готовими до тісних зв’язків з іншими. Так само як птахи інстинктивно вміють будувати гніздо, новонароджена дитина має все необхідне, щоб формувати відносини.
Батько й мати передають їй свою історію. Вони обоє походять із сім’ї і мають соціальний та біологічний спадок — добре це чи погано. Якщо головний піклувальник досі тягне за собою великі травми, це може ускладнити формування відносин.
Надалі дитина сильно прагнутиме чогось, що вона відчуває інстинктивно, але не може чітко побачити.
Шарлотта, про яку я розповідала в попередньому підрозділі, раптом розтлумачила сон, що їй часто снився, відколи вона себе пам’ятала. Цей сон можна коротко описати так: вона опинялася в ситуації, що становила загрозу її життю. Вона брала в руки телефон, щоб попросити про допомогу, але номерів, які потрібно натиснути, не було на клавіатурі. Поки вона стояла там із телефоном, плачучи й відчайдушно намагаючись зробити виклик, зазвичай дівчина прокидалася.
Цей сон відображав самотність і відчай, які вона відчувала в дитинстві і які раз по раз відтворювала в дорослому житті.
У матері Шарлотти були серйозні проблеми з психікою, і тому дівчинка могла встановити хороший емоційний контакт із нею лише в рідкісні, непередбачувані моменти. У дорослому житті вона відтворювала патерн, у якому закохувалася у вразливих чоловіків і намагалася їм допомогти. Щоразу дівчина гадала, що цей чоловік дуже самотній і потребує контакту, який вона може йому запропонувати. Але що більше вона намагалася це йому дати, то більше він віддалявся від неї. Щоразу все закінчувалося відчаєм і слізьми.
Під час психотерапії Шарлотта зрозуміла, що глибока самотність, яку вона відчувала і від якої хотіла врятувати чоловіків, була її власною. Вона намагалася захистити їх від своєї самотності й сильної туги, проектуючи ці почуття на чоловіків та уникаючи ситуацій, у яких ці почуття сильно виявлялися. Довгий час вона терпіти не могла деякі пісні про кохання, а коли її подруга закохалася, вона перестала з нею спілкуватись.