Як ми вже побачили, люди можуть використовувати багато несвідомих стратегій, щоб уникнути смутку і болю. На жаль, ці самі стратегії часто змушують нас уникати речей, яких ми найбільше прагнемо. Далі ми розглянемо стратегію самозахисту, яка часто лежить в основі інших.
Чимало людей занадто прикрашають внутрішній образ своїх батьків і дитинства. Якщо ви вважаєте своїх батьків ідеальними постатями, а не звичайними людьми, якими вони є або були, ви віддаляєтеся від дійсності та ускладнюєте собі цим життя.
Деякі люди дуже прикрашають спогади про своє дитинство і батьків. Коли Айріс уперше прийшла на сеанс психотерапії, вона була впевнена, що в її батьківському домі не було жодних проблем.
«Я не розумію, чому моє життя таке важке, адже в мене було чудове дитинство. Мої батьки дуже мене любили. Мама була домогосподаркою. Вдома завжди хтось був присутній. Там було дуже безпечно. Всі свої дитячі роки я провела в цілковитій безпеці. Мені ніяково від того, що я зараз у вас на прийомі. Про це ніхто не знає — і насамперед мої батьки нізащо не повинні дізнатися».
Ні в кого дитинство не було винятково хорошим. Ідеальних батьків не буває, і всі ми зазнали шкоди більшою або меншою мірою. Деякі люди думають, що в їхньому дитинстві було тільки хороше.
Зі свого досвіду можу сказати, що існує зв’язок між тим, як часто людина використовує позитивні прикметники для опису свого дитинства і батьків, і тим, наскільки нещасливою вона насправді була. У випадку з Айріс під час психотерапії ми з’ясували, що в дитинстві їй бракувало любові та щирого інтересу.
Людям, у яких дитинство було переважно хорошим, немає потреби на цьому наголошувати. Вони говорять про батьків з теплом і вдячністю. Їм легко розповідати про те, що було добре, а що — погано.
Клієнти, які наполягають, що їхнє дитинство було виключно хорошим, часто наводять такий аргумент на користь беззаперечної зразковості свого батька або матері: «Він (вона) завжди виявляв(-ла) великий інтерес до мене». Це дає нам привід обговорити, що означає «інтерес» у стосунках між батьками й дітьми.
Можна виділити два види інтересу. Можливо цікавитися тим, як ідуть справи у певної людини. Наприклад, я можу виявляти інтерес до успіхів свого партнера, тому що це впливає на мій настрій, фінанси та соціальний статус. Усі батьки зацікавлені в тому, щоб у їхньої дитини все складалося добре. Тоді вони можуть почуватися хорошими батьками, радіти щастю дітей і пишатися ними. Іншими людьми можна цікавитися так само, як ви цікавитеся речами, що вам необхідні для певної мети.
Щира турбота про внутрішні почуття вашої дитини (або партнера) має інакший вигляд. Бути зацікавленим у тому, щоб якомога краще зрозуміти іншу людину, прагнути вивчити і дослідити її унікальну особистість, стежити за її внутрішнім життям заради неї самої та на її умовах — це зовсім інше, ніж мати
Після багатьох сеансів одна клієнтка сказала мені: «Тепер я розумію, що росла, як якась річ. Нікому не було цікаво вивчати моє внутрішнє “я”. Ніхто не запитував, чого я хотіла в душí, на що сподівалася. Мої батьки поводилися так, наче заздалегідь знали — без жодного дослідження, — хто я. І я намагалася бути такою, якою вони вирішили мене бачити».
Поступово вона змогла пригадати й відчути самотність, що супроводжувала її в дитинстві, та оцінити виконану роботу: по-перше, вона перестала намагатися бути такою, якою її сприймали батьки, а по-друге, з’ясувала, ким є насправді.
У ході психотерапії одна жінка з болем усвідомила, наскільки керувалась особистим інтересом у вихованні дитини. За її словами: «Коли я стала матір’ю, то дуже боялася, що роблю щось неправильно. Дивлячись на свого сина, я затято шукала відповідь на питання, яка з мене матір. Якщо він сумував, для мене це означало, що я недостатньо хороша і не можу бути поруч із ним у смутку. Натомість я шукала тисячі способів його розвеселити. У мене залишалося мало сил на те, щоб цікавитися його внутрішнім “я” заради нього самого».
Коли я обговорюю з клієнтами їхнє дитинство, вони часто зациклюються на своїх батьківських рисах і дуже засмучуються через виявлені недоліки. Часто це є формою самозахисту, намаганням не помічати вад своїх батьків, — зрештою, краще зосереджуватися на власних промахах (ця одержимість супроводжує їх усе життя). Таким чином вони намагаються на певний час захистити внутрішній образ своїх мами й тата, тому що, хоч і зрозуміли, що батьки були не такими вже й ідеальними, це дрібничка порівняно з вадами клієнта!