Це не означає, що не варто аналізувати свою батьківську функцію та використовувати отримані знання для покращення стосунків із дітьми. Перш ніж зануритися у відчуття провини, важливо пам’ятати, що ідеальних батьків не буває і жодній дитині не вдасться уникнути подряпин та синців. І це добре. Подряпини та синці часто створюють хороші можливості для зростання. А певні труднощі для дітей і молоді корисні. Вони допомагають ставати більш зрілими, розвивати ті сторони своєї особистості, які за інших обставин були б приспаними.
Насправді це видатне досягнення — створювати для наших дітей кращі умови, ніж були в нас, адже найважче давати те, чого ми самі недоотримали. Якщо нам це вдасться, ми залишимо по собі хороший слід. Але вірити, що ви можете виховувати дітей абсолютно правильно, — це шлях до невдачі і кризи, яка настане після зіткнення з реальністю.
Коли я ставлю під сумнів образ батьків, який мені змальовують клієнти, вони часто дратуються та непокояться. Навіть розмови про це бувають дуже неприємними. «Я почуваюся таким(-ою) нелояльним(-ою)», — часто кажуть мені в цьому контексті. Ми зачіпаємо небезпечну сферу. Ідеалізація батьків нерідко є одним зі стовпів наших стратегій самозахисту.
Чому б нам не залишити ідеалізацію батьків у спокої? Тому що вона має високу ціну. Якщо ви не можете сприймати своїх батьків такими, якими вони є або були насправді, то не можете сприймати себе.
Ідеалізація батьків може впливати на нашу самооцінку двома шляхами. Детальніше вони описані в наступних двох підрозділах.
Наші батьки можуть здаватися нам фантастичними через те, що ми вважаємо себе такими самими. Той, хто має таке самосприйняття, зазвичай вважає, що причиною його життєвих труднощів є оточення або зовнішні обставини. Можливо, він гадає, що йому заздрять. Або що йому не пощастило з вибором партнера чи що в нього жахливий бос, який ставиться до нього упереджено.
Можливо, йому навіть здається, що, якби в дружини не було стільки проблем, або роботодавець був чуйнішим, або якісь інші зовнішні обставини були б більш сприятливими, він був би щасливим, а його життя — хорошим.
Його головна стратегія самозахисту — проекція. Замість того щоб визнавати свої проблемні риси, він помічає лише негатив в інших.
У моїй роботі рідко трапляються клієнти з таким викривленим сприйняттям себе і своїх батьків. Вони просто думають, що психотерапія їм не потрібна. Але я часто спілкуюся з їхніми близькими: дружинами, чоловіками і дітьми. Їм доводиться нелегко, і часто вони страждають від низької самооцінки. Часто вони, самі того не усвідомлюючи, переймають темний бік ідеалізатора, який він (ідеалізатор) не наважується помічати й визнавати.
Ідеалізація батьків може бути пов’язана і зі знеціненням себе. Якщо з мамою і татом усе гаразд, звідки у мене проблеми? Напрошується відповідь: «Тому що я недостатньо хороший(-а)!» Так ви вважаєте своїх батьків кращими, ніж вони є насправді, а себе — гіршими.
Деякі люди платять за те, щоб вважати своїх маму й тата хорошими батьками, низькою самооцінкою й поганими думками про себе. Можна сказати, що підхід «Я недостатньо хороший(-а)» захищає ідеалізований образ батьків, а це, своєю чергою, дозволяє уникнути відчуття, що вас недостатньо люблять або, що ще гірше, взагалі не люблять. Колись це було хорошою стратегією.
Проте в дорослому житті більшість із нас може змиритися з тим, що нас не люблять. Переживаючи цю емоцію як частину внутрішнього досвіду, ми відкидаємо оманливі методи самозахисту, що віддаляють нас від світу і від нас самих.
Деякі люди кидаються з одних крайнощів в інші. Іноді вони вважають себе фантастичними, а іноді — нікчемними.
Обидві пастки підтверджують той факт, що дитячі моделі поведінки можуть відтворюватися двома способами. Є активна форма, в якій ви ідентифікуєте себе з батьками і ставитеся до інших так, як батьки ставилися до вас. Наприклад, якщо вони постійно вас критикували, в дорослому житті ви критикуватимете інших.
Можна також відтворювати дитячі моделі поведінки в пасивніший спосіб. У цьому випадку ви дозволяєте себе критикувати й засуджувати без серйозного спротиву, тому що ця роль здається вам знайомою і природною.
Якщо ви пасивно або активно відтворюєте патерни батьків, не усвідомлюючи цього, ви берете участь у прийнятті цих патернів і в захисті такої поведінки від сумнівів та критики.
У наступному підрозділі я детальніше розповім про те, чому ідеалізація батьків певний час могла бути хорошим виходом зі складної ситуації.