Нерідко діти, чиїм батькам бракує певних фундаментальних рис на емоційному рівні, робитимуть усе можливе, щоб не аналізувати їхніх недоліків. Для цього є дві причини. Перша — маленькі діти сприймають себе як частину батьків і тому неодмінно вважають їх хорошими. Друга — сама лише думка про некомпетентність обох дорослих, які відповідають за добробут і виживання, настільки страшна для малої дитини, що вона намагається про це не думати. Натомість вона уявляє своїх маму й тата сильними, компетентними і люблячими — навіть якщо це не відповідає дійсності. Водночас вона стає сліпою і глухою до всього, що цьому суперечить.
Така стратегія вигідна для маленьких дітей, які надто вразливі, щоб прийняти лячну дійсність. Діти компенсують ці недоліки і створюють у своїй уяві іншу дійсність, де знаходять необхідну безпеку.
Проблеми виникають, якщо в дорослому житті ви продовжуєте вірити вигаданим концепціям більше, ніж реальним фактам. Якщо ви ідеалізували свого батька чи матір, ставали глухими і сліпими до їхніх менш позитивних рис, то, ймовірно, те саме робитимете у стосунках зі своїми дітьми або партнером. І залишатиметеся беззахисними й самотніми.
Одна жінка, яка все життя вірила своїм фантазіям більше, ніж тому, що відчувала в конкретний момент, вигукнула після тривалого курсу психотерапії: «Мене шокує думка про те, що насправді я перебувала у тривалих взаєминах з чоловіком і жодного разу не замислилася як слід, чи я йому взагалі подобаюся. Я просто казала собі: “Звісно, що так”. Але тепер, коли я бачу все ясніше, розумію, що це не відповідало дійсності».
Це приклад того, з якими наслідками ви можете зіткнутися, якщо довірятимете своїм думкам і уяві більше, ніж відчуттям у наявній ситуації.
У наступному підрозділі я наведу приклад того, як виникають стратегії самозахисту і як вони можуть зруйнувати ваше особисте життя.
Можливо, в дитинстві ви прийняли багато рішень, про які вже не пам’ятаєте.
Один чоловік середнього віку розповідає: «Коли я був дуже малим, то вирішив, що сам дбатиму про себе і ні від кого не залежатиму. На той час це було єдиним варіантом, який я для себе бачив».
Такі рішення невдовзі стають несвідомими, а ті частини нашої особистості, які з ними не узгоджуються, стираються зі свідомості. Через якийсь час він уже не знав, що потребує любові і прагне тісного зв’язку з іншими.
Більшість стратегій самозахисту виникають у ранньому дитинстві. Колись це було найкращим виходом зі складної ситуації, який бачила маленька дитина. Пізніше стратегії самозахисту стають несвідомими і застосовуються автоматично, щойно ми потрапляємо в ситуацію, яка нагадує нашу неподолану дитячу кризу.
Ось приклад. Марія не розуміла, чому іноді огризається до свого хлопця, коли той виявляє їй своє кохання. Відповідь — у ситуації, за якої виникла ця стратегія самозахисту. Її потрібно прожити, опрацювати і переповісти по-новому.
У Марії був наратив[2], який звучав так: «Глибоко в душі я не заслуговую на любов, але, якщо триматиму інших на відстані, вони про це не дізнаються».
Сама вона не розуміла, що колись прийняла рішення тримати інших на відстані. Але це швидко з’ясувалося, коли вона зосередилася на своїх поточних стратегіях самозахисту.
Після обговорення ситуацій, у яких виявився наратив Марії про себе, вона сформулювала набагато реалістичнішу розповідь. Її новий наратив звучить так: «У дитинстві я потребувала уваги, але мої батьки не мали потрібних навичок, щоб мені допомогти. Проблеми були не в мене. Я була абсолютно звичайною дитиною, яка переживала складні часи та намагалася розв’язати проблеми, що їх жодна дитина не здатна подолати самостійно, хоч би якою розумною вона була.
Тепер я доросла, і допомога інших перестала бути для мене питанням життя і смерті. Життя вже не таке небезпечне, і я можу експериментувати з близькістю до інших та перевіряти, наскільки мені зручно дарувати їм себе».
Новий наратив Марії підвищив її самооцінку та дозволив прийняти нове рішення: відтепер вона підпускатиме близьких людей іще ближче.
Нижче наведено ще один приклад стратегії самозахисту, яка може мати фатальні наслідки, якщо не переглянути її в дорослому житті.
Діти, не впевнені в тому, що їх люблять, нерідко підтримують закиди батьків у свій бік. Коли таких дітей сварять, згодом можна почути, як вони називають себе такими ж словами, якими їх називали мама або тато. Завдяки цьому вони ідентифікують себе зі своїми батьками та відчувають, що з ними заодно.
Коли ви йдете проти самих себе, то почуваєтеся дуже самотніми, але для малої дитини краще відкинути своє «я», ніж втратити незамінний і вкрай потрібний зв’язок з матір’ю або батьком.
Проблема виникає, якщо в дорослому віці, наражаючись на гнів важливих для нас людей, ми одразу переходимо на їхній бік — і йдемо проти самих себе. Тоді ми стаємо беззахисними і дуже самотніми. Хто ж буде за нас?