У нашому світі хтось будує будівлі та споруди, хтось планує бюджет країни на найближчі 500 років, а він шукає людину, яка мислить думками, що цікавлять його. Начебто не можна заплатити акторові і сказати — думай ось це. Існує невеличка відмінність. Вона ТАК думає вже давно, вона живе з цими думками, і в неї уже давно відповідний вираз обличчя.
І от одного разу, а він впевнений, що все ж таки, мабуть, вона мешкає у Техасі, він прямує туди. Він просто приходить на закинуту Богом радіостанцію у Техасі, говорить діджею, гей, хлопче, мені потрібен прямий ефір, я тобі заплачу. Слухай, чуваче, я щойно поставив класну музику, нащо тобі прямий ефір, давай розслабимемося. Ні, ти не зрозумів, говорить режисер, мені не потрібна медитація, мені потрібний прямий ефір.
Добре, тобі це обійдеться у…
Він сідає, одягає навушники на голову, дивиться прямо перед собою і каже. Доброго вечора.
***
Вторая партия закончилась вничью.
Вечерами я готовилась вместе с тренером к следующей партии, впрочем, это длилось не очень долго, и остальное время я гуляла, вокруг росли сосны, я была живым ребенком в перерывах между своей игрой. Когда я играла, на моем лице ничего не отражалось. Мне не хотелось выказывать ни предвкушения победы, ни досады от плохого хода, точнее, я понимала, что не стоит этого делать.
Третью партию я проиграла, играя белыми. Я всегда более уверенно чувствовала себя, когда играла белыми, думаю, что не только я. Поэтому такой исход не предвещал ничего веселого.
***
Доброго вечора, шановні мешканці шанованого міста. Мене звуть Біллі. Скільки живу в цьому світі, так і не вигадав собі якесь більш адекватне ім'я. За кілька місяців я почну працювати над фільмом про одне дівчисько. Це дуже глибока дівчина, яка має грати саму себе. Не те щоб ця думка була новою самою по собі, але мені потрібна лише та дівчина, яка повністю повторить у фільмі себе. Можете вважати це моєю примхою і розраховувати на певний гонорар. Якщо, звичайно, ви — це вона.
Гадаю, вам вже цікаво, хто це варнякає на вашій улюбленій радіочастоті. Сподіваюся, ще більше вас цікавить дівчина, яку я шукаю вже багато місяців. Та що там. Я шукаю її ціле життя.
З раннього дитинства вона знала, що чимось відрізняється від усіх інших. Від решти усіх людей. Їй було важко із своїми однолітками, тому що вона знає усі їхні думки. Вона дивується, як вони, у свою чергу, не можуть зрозуміти, про що вона розмірковує, адже їй практично усе зрозуміло. Коли їй ставлять дурні запитання, вона вважає за потрібне все детально роз'яснити, вона щиро впевнена, що, коли сказати правильно, усі все зрозуміють.
У неї глибокі сутінкові очі, навіть коли вона сміється, вони все одно залишаються сутінковими. Вона дуже рідко сміється від усього серця. У школі їй було простіше спілкуватися з хлопцями, які не розуміли її, аніж з дівчатами, які не розуміли її взагалі.
Вона полюбляє книжки про заглиблених у себе людей, вона часто залишається одна, у неї є мрія, яка відірвана від реальності трохи більше, ніж в усіх інших людей. У зв'язку з цим вона цікавиться тим, що ж таке є ця реальність, що вона являє собою? Можливо, реальність — це кусник хліба на столі, може, це туфлі на її ногах.
Вона ходить там, де й усі інші, але вона зовсім не звідси, якщо, звичайно, ви розумієте, про що я.
Ви, мабуть, гадаєте: яка саме в неї мрія?
***
Последняя, четвертая, партия длилась так долго, как только могла: около 6 часов в общей сложности. Мы сначала играли, и перевес переходил от одной стороны к другой, потом мы пошли на обед, кажется, давали котлеты.
Затем мы вернулись, и партия длилась еще где-то с час. Я выиграла.
Я думала о том, какую победу я привезу домой, как будет радоваться дедушка, какова эта победа во мне.
Вечером можно было наконец-то спокойно посмотреть телевизор и в новостях сказали, что снег завтра растает.
Я вышла на улицу и плюхнулась в сугроб с головой.
***
Одному Богу відомо. Вона бажає, аби всі знали, що змінити світ навколо себе можливо. Вона бажає, аби всі знали, як вона вміє любити — таємно і глибоко. Вона хоче, щоб усі знали про її надійність, але зовсім не через те, що вона прагне зробити багато добрих справ.
Вона вірить усім серцем, що існують ті, у яких рояться такі саме думки в голові, як в неї. Здається, це я. Я так довго шукав тебе. Прийди до мене, будь ласка, я так довго шукав тебе.
І от, моя мила Стефані. В одному з містечок штату Техас мешкає дівчина. Вона приходить додому, вона десь працює, але це зовсім не важливо, де саме вона працює. Вона приходить додому, у її руках пакетик чипсів, вона не любить чипсів, але раз на місяць їй необхідно це підтверджувати своїм неухильним рішенням.
Ларсе, дорогий. Ларсе, кого я гратиму, скажи мені, я гратиму її?
Не перепиняй мене у таку хвилину, шановна зірко. Вона приходить додому, вона працює, але де б вона не працювала, їй все одно буде якось не так, бозна-чому. Вона вмикає радіо, це дурне радіо, вона не любить його слухати і раз на місяць їй необхідно про це собі нагадувати.
