Її любили, але не могли зрозуміти батьки, немає сенсу навіть ображатися на них. Не те щоби я прагнула обійняти увесь світ, я хотіла написати декілька потрібних слів. Я вірю, що існують по-справжньому сильні слова, а від одного підняття брів просвітленого співають птахи.
Дивно, міркує вона собі, вже цілу хвилину не грає жодна дурна пісня. У цього хлопця такий проникливий голос, здається, він не з нашого міста. Вона починає прислухатися до того, що він говорить, спочатку їй ввижається, ніби цей голос виникає з глибин океану. Він говорить про те, що шукає когось, мабуть, він когось загубив, він шукає якусь чудову дівчину, просто приїхав сюди, зайняв ефір, когось шукає.
Поступово вона починає розуміти.
Але, Боже, адже це я. Він шукає мене.
А потім, мила Стефані, вона повільно виходить з дому і йде на цю радіостанцію, дуже повільно, проте вона дуже боїться, що цей хлопець піде, але все одно вона іде дуже повільно, дуже. Вона підходить до будинку, де розташована радіохвиля, довго дивиться на вікна, думає про те, що вона любить цей світ, але він трохи дивний, вона підіймається сходами, береться за клямку дверей, усім єством відчуває, що це саме той день, і ще півгодини тому вона навіть не підозрювала про це.
Він ледве встигає зняти навушники, і в цю мить вона заходить до студії, вони дивляться одне на одного, так, я знаю, Ларсе, а потім вона каже, це я.
Так, а він говорить, ось я і знайшов тебе.
Можливо, що фільм на цьому добігає свого кінця.
***
Мне очень запомнилась эта турбаза и эта победа. Она вошла в очень многие мои фантазии и мечты. Немного позже я узнала, что на ней приходилось бывать и моей будущей Любви.
Сложно сказать почему, но прошлые победы никогда не могли вдохновить меня в полной степени. Всегда казалось, что вчера было легко и не взаправду. Тем не менее я очень часто возвращаюсь мысленно к тем или иным событиям, иногда даже удивляясь себе.
Я уже почти готова к встрече, звезда.
***
Досить часто (якщо б про це — наскільки часто — дізналися мої шанувальники, мабуть, вони б вельми здивувалися), я почуваюся дуже невдоволеною собою, мені хочеться піти, піти назавжди, сказати, Господи, в мене не вийшло, вибач мені. Ти усе бачив, Ти знаєш, я так старалася, але пробач, у мене не вийшло, здається, я переконала весь світ у тому, що я гідна людина, але собі я так і не змогла цього довести. Я заслуговую на звільнення, я не можу поводитися правильно, Господи, звільни мене з моєї посади.
Тоді я приходжу додому та лягаю на ліжко у відкритій позі. Це коли лежиш на спині, розкриваєш обійми, наче готовий прийняти Самого Бога в свої обійми, і ти приймаєш Його у свої обійми, і ти говориш до себе, тихо, мила, а тепер послухаємо, що скаже Він. Виповнюєшся тихим світлом, припиняєш піддаватися пароксизмові самокатування, ти просто створений, просто і ти також живеш у цьому світі, ти робиш свою справу.
За півгодини я встаю, йду до кухні, я люблю шоколад. А потім я продовжую жити і робити те, що я роблю. Мене не можна виправити. Це правильний діагноз?
***
Если допустить мысль о прошлых воплощениях, а также то, что знания о них действительно полезны для ныне сущих, то мне кажется, в прошлой жизни я была успешна и вполне довольна собой. Сегодня я неуспешна и очень недовольна собой. Но, мне опять кажется, в таком виде я не так раздражаю Высшие Силы. Может быть, Они думают, что, ладно, по крайней мере, он не несет чушь. По крайней мере, она не чувствует себя умнее всех вокруг.
У меня были попытки реабилитироваться, которые не увенчались успехом. Может быть, Они рассуждали так: надо же, она опять за свое.
Это непросто — опять приниматься за свое. Вопреки полному неверию в себя подниматься и снова приниматься за свое.
Очень часто останавливаешь себя такой мыслью: ты опять за свое. Но что мне еще остается, как вновь и вновь после нескольких минут успокаивающей тишины в конце концов приниматься за свое. Делать это вопреки неверию в себя и посвящать Кому-то в небе.
Я до слез хочу верить, что Бог любит каждый наш шаг. Иначе я не вижу смысла в большом количестве времени своей жизни.
***
І я вже точно знаю, що хочу зробити. Уперше за останні кілька років до мене прийшло щире бажання щось зробити, це чудово, я навіть знаю, що саме.
Я підходжу до телефону.
Я роблю це повільно.
Я беру слухавку, якийсь час просто дивлюся на неї. Думаю над тим, що зараз маю спитати, — це справді хвилює мене.
Я набираю номер. Приємний жіночий голос запитує, що мені врешті-решт потрібно. «Скажіть мені, хто вона. Я хочу знати все про неї. Але спочатку — у якому саме місті нашого прекрасного світу вона мешкає?»
***
Порой я с огромной благодарностью осознаю, что Бог всегда ведет меня. Но как многого Он мне не позволяет!
Поступить неправильно самому — это еще полбеды и просто опыт для души. Поступить неправильно — и толпы оказываются в яме вместе с тобой, это уже настоящее дело. Впрочем, не подумай, я это не о тебе.
