Свій місяць вони випускають на боковій вуличці, позаду монастиря кармелітів, біля вулиці Святого Духа. Місяць летить угору повільно та непереможно, аж врешті зависає десь у високості, малий, маленький, майже непомітний. Обійнявшись, вони довго дивляться на нього. Наче батьки, чия дитина вирушила у світ шукати щастя — а пощастило їй так собі. На небі блищать й інші місяці. Чорнота ночі блякне. Незабаром світатиме.
— Пст, пст! Толпі!
Сірничок сидить на пристінку і длубається в носі.
— Тобі змінили вирок після повторного розгляду справи. З покарання пеклом на безстрокову покуту. Ніби різниця й невелика, але ж це кара безстрокова, а не вічна. Напевне, вийдеш раніше за добру поведінку.
— Я думав, ти мертвий, — Толпі надто очманілий, аби сказати щось більше.
— Не так легко позбутися чорта, — нашорошується той. — Особливо чорта шляхетного роду. Хоча й збіднілого, а тому — з верби. Рід є рід. Дурні хлопці помирають набагато легше. Наприклад, від зараження крові після того, як їх покусають.
Толпі доволі довго перетравлює цю думку.
— І це тому по мене прийшли пани Геспер та Ґорґонович, так?
— Вони трохи поквапилися. Напевне, передчували, що тебе помилують, — каже Сірничок. — За тебе заступилися інші мертві. Отець Рушель, бабуня Славуня, яка нещодавно померла від скорботи, і Аделя.
— Що?!
— Від голоду та знесилення. У тунелях під містом легко заблукати.
Аделя цілує здивованого Толпі у маківку, а потім куйовдить його і так розчухрану чуприну.
— Тож не жалкуй, що обрано Яремку. Визнай, зрештою, що він од самого початку був кращим за тебе й ліпше надавався на героя. Відважний, вродливий, от тільки вуса в нього рости не хочуть. Але ти мусиш погодитися, що верхи він виглядає вельми імпонуюче. Я готовий закластися, що люблінці поставлять йому на площі Муштри пам’ятник. Може, навіть вуса прироблять[62]. До того ж це Яремка зробив місяці, виконав місію, а наприкінці здобув найкрасивішу жінку, — Сірничок шмаркається на бруківку. — Першокласно зробив усе те, що ти, друже мій, продовбав.
Толпі слухає його із роззявленим ротом. У нього аж голова тріщить від цих дивних справ.
— Вочевидь, я йому трохи допоміг, — чорт кланяється із блазенською смиренністю. — Підкинув таємну книжку старого Геспера і переклав її. Кожен чорт, що себе шанує, мусить знати гебрейську. Ну, Толпі, мені вже час. Треба впіймати якийсь потяг до Влодави, бо цієї пори року жодні птахи вже не летять на схід. Раджу й тобі пришвидшитися — або ж, радше, вам, бо Аделя погодилася провести твою спокуту разом із тобою, хоча її покута набагато менша. Потяг у засвіти відбуває на світанку. Тільки слідкуй, аби не проґавити та не минути своєї станції, бо наступна зупинка аж у Росії. Бувай, Толпі. Бувай, Аделю, моє золотко. Немає у вас ані ковточка чогось міцного? Бо мені від балаканини аж у роті пересохло. Йой, я б зараз ковтнув отієї зацної місяцівки із сільської хати, бо досить мені вже тих міських горілок. Не маєте? Ну, що ж. З Вельзевулом!
І він зникає у тріску та хмарі сірчаного смороду, наче хтось пустив вітри.
Аделя з Толпі вирушають у бік вокзалу. Множинність місяців бліднішає серед згасаючої ночі. Вони тепер здаються наче викраяними з паперу. Толпі дістає з кишені дві дрібні монетки. Цього, мабуть, достатньо — квиток у засвіти не може коштувати надто багато, в кожного повинно на нього вистачити. Якусь мить він роздумує, яка на нього чекатиме спокута, але Толпі не дуже розумний хлопець, тож не знається на таких речах і вирішує не забивати собі тим голову, доки все саме не проясниться. Спокута не може виявитися надто важкою, якщо поруч з ним буде Аделя. Так він собі мислить, бо він закоханий, а закоханій людині мисляться різні речі; але цього Толпі не відає, бо й звідки йому те знати.
Потяг чекає на пероні. Він нічим не відрізняється від інших. Вони кладуть собі монетки під язик і займають місце всередині. Починає порошити сніг. Шибки у вагонах не щільні, й мороз малює на них візерунки, схожі на листя папороті. Красиві.
Лунає свист локомотива. Потяг рушає.
Ми від’їжджаємо.
ПОКЛИКАННЯ ІВАНА МРОВЛІ
1. Перший кінець світу • 7
2. Другий кінець світу • 18
3. Третій кінець світу • 30
4. Четвертий кінець світу • 38
5. П’ятий кінець світу • 47
Епілог • 53
ПОРОЖНЄ НЕБО
I. Як Толпі рибалив, і що з того вийшло • 61
II. Як Толпі їхав залізницею й кого там зустрів • 67
III. Як Толпі став зіпсутим хлопцем • 70
IV. Як Толпі призвів до революції, не бувши комуністом, а в Яремки виросли вуса • 77
V. Як Толпі уклав пакт із дияволом та їв пташине молоко • 83
VI. Як Толпі зустрів павучого бога • 89
VII. Як Толпі потрапив до будинку сумнівної репутації.94
VIII. Як Толпі зустрів Зоряницю Серпневу та довідався, звідки беруться нічні метелики • 98
IX. Як Толпі мандрував темними місцями • 103
X. Як Толпі переконався, що не слід вистромляти носа з безпечної криївки • 107
XI. Як Толпі увійшов до старої шафи • 112
XII. Як усі щось відкривають • 116
XIII. Як деякі справи дуже швидко змінилися • 124
