Дією третьою йшов Час Запитань, впродовж якого вона відповідала, звідки в неї беруться ідеї (гумористично-туманно) та чи знаходить вона своїх персонажів у реальному житті («мої тіточки») і як можна знайти такого агента, щоби він проглянув твої тексти. Сьогодні в неї, крім того, ще спитали, де вона купує еластичні вінчики для волосся. (Відповідь: «У “Джей-Сі-Пенні”»[91] чомусь викликала незрозумілу хвилю оплесків.)
Останньою дією був Час Автографів, упродовж якого вона безвідмовно виконувала прохання написати поздоровлення з днем народження, чи привітання зі щасливою річницею, чи надписати книжку:
Коли врешті вже всі книги було підписано, а кілька останніх забар задовольнилися останніми знятими телефонами кадрами, Рамона Норвілл провела Тесс до свого кабінету на горнятко справжньої кави. Міс Норвілл пила чорну, що Тесс зовсім не здивувало. Якщо взагалі цю грішну землю ще топчуть дівулі суто «чорнокавного» типу, то її господиня належала саме до них (і ходить вона, либонь, у свої вихідні дні тільки в «Док Мартенсах»[93]). Єдиною неочікуваною для неї річчю в цьому кабінеті була обрамлена фотографія з автографом на стіні. Обличчя здалося знайомим, а за якусь хвильку Тесс зі сміттєзвалища своєї пам’яті, котре є найціннішим майном будь-якого письменника, спромоглася видобути й ім’я людини на фото.
— Ричард Відмарк[94]?
Міс Норвілл трохи знічено, проте з задоволенням, розсміялася.
— Мій улюблений актор. Була навіть западала на нього ще дівчинкою, якщо вас цікавить вся правда. А підписати мені це фото я його змусила за десять років до його смерті. Він уже був дуже старий, навіть тоді, але це справжній автограф, не факсиміле. А це вам. — На якусь коротесеньку безглузду мить Тесс було вирішила, що міс Норвілл має на увазі цей портрет з автографом. А тоді помітила конверт у тих її опецькуватих пальцях. Того штибу конверт, з віконцем, крізь яке можна узріти, що всередині лежить чек.
— Дякую вам, — промовила Тесс, приймаючи конверт.
— Нема за що. Ви чесно заробили все до останнього пенні.
Тесс щодо цього не мала заперечень.
— Отже, тепер про короткий шлях.
Тесс уважно нахилилася вперед. В одній з її книжок про В’язальне товариство Дорін Маркіз каже:
— Ви можете у своєму Джі-Пі-Ес запрограмувати перепуття?
— Так, мій Том дуже мудрий.
Міс Норвілл усміхнулася.
— Тоді введіть Стаґґ-роуд[95] і міжштатне шосе №47. У наші модерні часи Стаґґ-роуд користуються дуже нечасто — про цю дорогу всі майже забули після появи тієї клятої федеральної автомагістралі №84, — але вона вельми мальовнича. Вам по ній котитися, ну, десь миль шістнадцять чи близько того — суща прогулянка. Авжеж, асфальт там латаний, але дорога не дуже вибоїста, принаймні такою вона була, коли я їздила там останній раз, а це було навесні, коли проявляються найгірші ями. Так говорить мені мій досвід.
— Мій теж, — промовила Тесс.
— А коли дістанетеся 47-го шосе, побачите вказівник на магістраль І-84, проте ласа штучка полягає в тім, що вам по ній доведеться їхати всього миль дванадцять, приблизно так. До всього, ви ще й заощадите тонни часу і роздратування.
— Це теж ласа штучка, — сказала Тесс, і вони одночасно розсміялися, дві жінки-однодумниці, на котрих з усмішкою дивився зі стіни Ричард Відмарк. До покинутої крамниці з цокотливою рекламною вивіскою над нею тоді ще залишалося дев’яносто хвилин, щільно увібганих у майбутньому, немов змія в своїй норі. І до кульверта, звісно.
Тесс мала не простий Джі-Пі-Ес — вона додатково витратилася на індивідуально скомпоновану для неї модель. Бо любила іграшки. Отримавши дані про перехрестя (Рамона Норвілл нахилилася, дивлячись крізь вікно із зазвичай притаманним чоловікам інтересом, як вона їх вводить), прилад кілька секунд подумав, а потім промовив: «Тесс, я вираховую твій маршрут».
— Вау, ти диви, який! — вигукнула Норвілл, розсміявшись, як ото сміються люди, стикнувшись з якимсь симпатичним дивацтвом.
Тесс усміхнулася, хоча до себе подумала, що запрограмувати GPS, щоб він називав тебе на ім’я, є не більшим дивацтвом, ніж тримати на стіні свого кабінету фанатське фото померлого актора.
— Дякую вам за все, Рамоно. Все було дуже професійно.
— Ми тут, у «КБ&Л», завжди намагаємося все робити якнайкраще. Ну, вам уже час їхати. З усією моєю вдячністю.
