На мить вона завагалася перед відкритими навстіж дверима власної спальні. А що, як
— Сподобається тобі — сподобаєшся ти, — промовила вона тим своїм низьким, хрипким голосом. Так. Саме так. Він би не зрозумів, зате вона —
Тесс усвідомила, що їй навіть
Їй здалося, що минула ціла вічність, поки вона налапала рукою в темряві спальні вмикач, і, звісно ж, поки мацала, вона не переставала очікувати, що ось-ось щось вхопить її за пальці. Роздягалася вона повільно, видавши тільки один жалюгідний, сльозливий схлип, коли розстебнула зіпер і побачила висохлу кров у себе на лобку.
Воду вона ввімкнула таку гарячу, яку тільки могла витримати, намилюючи ті місцини, миття котрих було стерпним, а решту місць дозволяла просто споліскувати біжучій воді. Чистій, гарячій воді. Вона воліла змити з себе його сморід, а також прілий запах того килимка. Потім вона присіла на унітаз. Цього разу сечовипускання було менш болючим, натомість різким болем їй прохромило голову, коли вона спробувала — дуже делікатно — виправити собі покривлений ніс, так, що аж вона скрикнула при цім. Ну, то й що? Нелл Гвін[127], знаменита актриса Єлизаветинської епохи, мала кривий ніс. Тесс була певна, що читала десь про це.
Одягнувши фланелеву піжаму, вона посунула до ліжка, де й вляглася з усім увімкнутим світлом, поклавши біля себе на нічному столику «Лимоночавильник» 38-го калібру, впевнена, що аж ніяк не засне, гадаючи, що її запалена уява кожен звук з вулиці перетворюватиме на близькі кроки велетня. Але потім на ліжко стрибнув Фрітці, пригорнувся до неї і почав муркотіти. І зразу покращало.
— 19 —
Прокинувшись, вона побачила, що крізь вікна ллється беззастережно тверезе світло шостої години ранку. Попереду були рішення та справи, котрі ще треба прийняти й зробити, але наразі їй достатньо було почуватися живою й лежати у своєму ліжку, а не запханою до кульверта.
Цього разу пісяння пройшло майже нормально і крові не було. Вона знову стала під душ, знову пустила максимально стерпну гарячу воду, заплющила очі й дозволила воді лупити себе по брезклому, болючому обличчю. Проробивши з ним все, чого можливо було досягти, вона напустила шампуню у волосся і почала повільно, методично масажувати пальцями собі скальп, уникаючи тієї болючої точки, куди він її напевне бив. Спершу щемила глибока подряпина на спині, але це минулося і вона почала відчувати щось на кшталт блаженства. Згадка про ту сцену з «Психо»[128] навіть не промайнула в її голові.
Їй завжди найкраще думалося під душем, у стані, схожому на перебування в материнській утробі, а якщо в неї взагалі бодай колись могла виникнути потреба поміркувати про щось наполегливо й водночас ефективно, то зараз був саме той випадок,