Повна темрява. Без зірок полностью

Тесс поїла «Поп-Тартів»[136] (ковтати було боляче, але перший свій сніданок вона втратила і почувалася голодною), а потім стала біля вікна вітальні й почала, підкидаючи на долоні запасний ключ до «Експідішена», виглядати таксі. Вона вирішила змінити свій план. Ніякого молу у Сток-віліджі; тільки-но забере машину (і всі свої речі, які зберігаються у Бетсі Ніл), вона проїде ті півмилі, чи скільки там, до «Заправся & мчи» і зателефонує в поліцію звідти.

Це здавалося ще зручнішим.

У Тесс почав пришвидшуватися пульс, коли її таксі повернуло на Стаґґ-роуд. На той момент, як вони дісталися «Стаґґер-Інн», пульс, за її відчуттями, уже тіпався десь зі швидкістю близько ста п’ятдесяти ударів за хвилину. Таксист, либонь, щось помітив у люстерко заднього огляду... а може, просто то видимі сліди побиття на її обличчі спонукали його до запитання.

— З вами все гаразд, мем?

— Пречудово, — відповіла вона. — Просто в моїх планах не було поїздки сюди сьогодні вранці.

— Майже завжди так, — сказав таксист. Він смоктав зубочистку, котра робила довгі, філософські подорожі з одного кута його рота до іншого. — Ваші ключі в них, я гадаю? Залишили їх барменові?

— О, тут без проблем, — весело відповіла вона. — Але в них деякі інші мої речі, пані, котра мені телефонувала, не змогла сказати, що саме, а самій мені нізащо в світі не здогадатися, що там таке може бути.

«Боже правий, я балакаю, як якась із моїх літніх леді-детективів».

Таксист перекотив зубочистку на її вихідну позицію. Такою була його єдина відповідь.

— Я заплачу вам десять доларів зверху, щоб зачекали, поки я звідти вийду.

— Без проблемів, — кивнув таксист.

«А якщо я заверещу, бо там мене підстерігає він, біжіть до мене мерщій, гаразд?»

Але цих слів вона не сказала б, навіть якби могла вимовити їх тоном, абсолютно не схожим на тон явно схибленої особи. Шофер таксі був товстим, під п’ятдесят і страждав на задишку. Для велетня він не перешкода, якби до цього дійшло... як воно зазвичай буває у фільмах жахів.

«Заманили, — майнула Тесс зловісна думка. — Мене заманила сюди телефонним дзвінком якась подружка велетня, така ж навіжена, як і він».

Дурна, параноїдальна думка, проте до дверей «Стаґґер-Інн» ішла вона, як їй здалося, невимовно довго, а стукіт її прогулянкових туфель по добряче утрамбованому ґрунту парковки звучав надто голосно: тупу-тупу-туп. Парковка, що минулої ночі являла собою море машин, зараз була порожньою, хіба що стирчали острівцями окремі автомобілі, одним з яких був її «Експідішен». Він стояв у найдальшому кінці — звісно, велетень не бажав бути поміченим, коли ставив його тут, — але ліве переднє колесо їй було видно. Просте, старе, суцільно чорне, чим відрізнялося від решти трьох, але загалом воно виглядало нормальним. Отже, він таки поміняв їй колесо. Авжеж, а як інакше. Як інакше він міг би перегнати машину від свого... свого...

«Свого розважального закладу. Своєї вбивчої зони. Він приїхав сюди, поставив мою машину, потім пішки повернувся до покинутої крамниці, а тоді вже поїхав звідти своїм старим «Ф-150». Добре, що я не опритомніла занадто швидко; він би знайшов мене, коли я блукала там у безпам’ятстві, і мене отут зараз не було».

Вона кинула погляд через плече назад. У якомусь із фільмів, про котрі вона тепер не переставала думати, вона побачила б, як таксі раптом мчить геть (залишивши мене напризволяще), але машина так і стояла там, де вона з неї вийшла.

Вона махнула рукою шоферові, він махнув їй у відповідь. У неї все гаразд. Її машина тут, і велетня поряд нема. Велетень у себе вдома (у своєму барлозі), цілком імовірно, він ще спить після своїх учорашніх важких вправ.

Табличка на дверях повідомляла «У НАС ЗАЧИНЕНО». Тесс постукала, не отримавши відповіді. Взялася за клямку, а коли та піддалася, знову їй у мозку зринули погибельні кіносюжети. Найдурніші мізансцени, де клямка обертається, а героїня гукає (тремтячим голосом): «Є тут хто-небудь?». Кожен розуміє, що вона сказилася, щоб заходити всередину, але вона все одно заходить.

Тесс знову озирнулася на таксі, побачила, що воно все ще на місці, нагадала собі, що в сьогоднішній сумочці в неї лежить заряджена зброя, і попри все увійшла.