Вона опинилася в фойє, що тягнулося вздовж усієї будівлі з боку парковки. Стіни тут прикрашали рекламні знімки: рок-гурти в шкірі, гурти в джинсах і дівочі гурти в міні-спідничках. Поза шерегою вішаків тягнувся допоміжний шинквас; ніяких стільців, сама лише стійка, де ти міг хильнути скляночку, чекаючи на когось, або якщо головний бар усередині був переповнений. Понад вишикуваними пляшками горів єдиний червоний напис: «БАДВАЙЗЕР»[137].
Знявши окуляри, щоб ненароком об щось тут не перечепитися, вона перетнула фойє і зазирнула до головного приміщення. Воно було величезним і страшенно пропахлим пивом. Угорі висіла диско-куля, зараз темна, нерухома. Дерев’яна підлога нагадала їй той роликовий каток, на якому вони з подружками фактично безвилазно жили між восьмим і старшими класами. На сцені так і залишалися інструменти, говорячи про те, що «Зомбі пекарі» повернуться й цього вечора, щоби знову намісити тут повну діжку рок-н-ролу.
— Агов? — лунко прозвучав її голос.
— Я тут, — м’яко промовив хтось позаду неї.
Якби голос був чоловічим, Тесс певне заверещала б. Вона спромоглася утриматись, проте все одно обернулась так різко, що трохи аж поточилася. Жінка, котра стояла в гардеробній ніші — тендітна, мов пір’їна, не вища за метр шістдесят, — здивовано моргнула, зробивши крок назад.
— Агов, легше.
— Ви мене налякали, — сказала Тесс.
— Бачу.
Мініатюрне, ідеально овальне лице жінки обрамляла пишна хмара чорного волосся. Із зачіски в неї стирчав олівець. До цього образу дещо не пасували її вабливі сині очі.
— Я була в офісі. Ви та леді, чий «Експідішен» чи «Тойота»?
— «Експідішен».
— Маєте посвідчення?
— Так, два різних, але тільки в одному з них є моя фотографія. Це паспорт. Решта всього залишилася в моїй сумочці. В іншій сумочці. Гадаю, вона може бути у вас.
— Ні, вибачте. Може, ви запроторили її під сидіння чи ще десь? Ми заглядаємо лише до скриньки під панеллю, ну й, звичайно, навіть цього не можемо зробити, якщо машина замкнена. Ваша не була замкнена, і номер вашого телефону знайшовся на страховій карточці. Та ви, либонь, і самі про це здогадалися. Може, ваша сумочка знайдеться вдома, — голос пані Ніл натякав, що це малоймовірно. — Одного посвідчення з фото буде цілком достатньо, якщо людина там схожа на вас, я так гадаю.
Пані Ніл провела Тесс до дверей углибині гардероба, а далі вузьким, покривленим коридором, котрий ішов навкруг головної зали. Тут на стінах висіло ще більше фотографій рок-бендів. В одному місці вони пройшли крізь випари хлорки, від чого у Тесс запекло в очах і роз’ятреному горлі.
— Якщо ви гадаєте, ніби нужник зараз смердить, вам варто потрапити сюди, коли заклад гуде від гостей, — промовила пані Ніл, по ходу додавши: — Ой, забула, ви ж були в нас.
Тесс на це промовчала.
Наприкінці коридору знайшлися двері, позначені написом: «ВХІД ДОЗВОЛЕНО ТІЛЬКИ ПЕРОСОНАЛУ ОФІСУ». За ними виявилася велика, приємна, заповнена вранішнім сонцем кімната. Тут на стіні, понад автомобільною наліпкою «ТАК, МИ МОЖЕМО»[138], висів обрамлений портрет Барака Обами. Тесс не бачила звідси свого таксі — будинок затуляв, — але бачила його тінь.
Пані Ніл підійшла до письмового столу в кутку і сіла.
— Ну, давайте подивимося ваше посвідчення.
Тесс відкрила сумочку, незграбно сягнула пальцями повз револьвер, видобула свій паспорт і картку «Гільдії письменників»[139]. На фото в паспорті пані Ніл кинула лише побіжний погляд, натомість очі в неї спалахнули, коли вона побачила картку «Гільдії».
— Ви та леді, що пише про Вербовий Гай!
Тесс мужньо усміхнулася. Зробивши боляче губам.
— Винна за всіма пунктами, — голос у неї звучав приглушено, так, ніби вона переживає сильну застуду.
— Моя бабця обожнює ваші книжки!
— Чимало інших бабусь також, — сказала Тесс. — Коли сьогоднішні шанувальниці врешті передадуть естафету наступному поколінню — тим, хто поки що не живе на фіксований прибуток, — я збираюся придбати собі шато у Франції.
Іноді цією фразою вона здобувала для себе усмішку. Проте не від пані Ніл.
— Я сподіваюся, це трапилося не тут, — вона не уточнювала, та в цьому й не було потреби. Тесс розуміла, про що йдеться, і Бетсі Ніл також розуміла, що вона розуміє.
