Шильдик з інструкцією хтось подряпав, мабуть, якийсь п’яниця ключем від машини, але вона все одно зуміла прочитати головну інформацію: дзвінки по №911 безкоштовні, просто зніміть слухавку і наберіть цифри. Легко, як з гори котитися.
Вона натиснула 9, завагалася, натиснула 1, а тоді знову завагалася. Уявила собі піняту[141] і якусь жінку, що замахнулася ломакою, щоби по ній вдарити. Ось-ось усі сюрпризи покотяться з розбитої забавки. Друзі й колеги дізнаються, що її було зґвалтовано. Петсі Макклейн зрозуміє, що історія про те, як вона в темряві перечепилася об Фрітці, це породжена соромом брехня... і що Тесс їй насправді не довіряє, бо інакше б розповіла правду. Проте істина полягала в тім, що не це було головним. Вона вірила, що змогла б витримати публічну прискіпливість, особливо якщо це покладе край ґвалтуванням і вбивствам інших жінок чоловіком, якого Бетсі Ніл назвала Великим Водієм. Навернулася думка, що її можуть навіть сприймати героїнею, думка, котрої учора ввечері навіть побіжно неможливо було припустити, коли так боляче, до сліз, їй було пісяти, а розум повсякчас повертався до картинки, де вкрадені в неї трусики стирчать із нагрудної кишені комбінезона велетня.
От тільки...
— А що я сама з цього матиму? — спитала вона знову. Говорила вона дуже тихо, спокійно, дивлячись на телефонний номер, написаний на стінній пилюці. — Яка з цього мені користь?
А собі подумала:
Вона повісила слухавку й повернулась до машини. Поглянула на екран Тома, де показувалося перехрестя Стаґґ-роуд та шосе №47.
— Треба мені про це ще трохи поміркувати, — промовила вона.
— Про що міркувати? — запитав Том. — Якщо ти готова його вбити, щоби потім тебе впіймали, ти потрапиш до в’язниці. Тут не важить, ґвалтували тебе чи ні.
— От саме про це я й мушу поміркувати, — сказала вона і повернула в бік 47-го шосе, котре виведе її на трасу І-84.
Рух на великій автомагістралі, як зазвичай суботніми ранками, був нежвавий, і сидіти за кермом «Експідішена» було приємно. Гойно. Нормально. Том не подавав голосу, поки вона не проїхала повз знак із написом: «З’ЇЗД №9. СТОК-ВІЛІДЖ ЗА 2 МИЛІ». А тоді промовив:
— А ти певна, що то була випадковість?
— Що? — здригнулася вона злякано. Тесс чула, що слова з’являються з її власного рота, вимовлювані глибоким голосом, котрим вона завжди наділяла уявних співрозмовників у своїх уявних діалогах із ними (цей голос вельми мало нагадував електронний голос робота Тома-ТомТома), але
— Так, — відповів Том. — Я хочу сказати, що якби все залежало тільки від тебе, ти поверталася б назад тим же шляхом, яким приїхала туди. По
— Так, — погодилася вона. — То була Рамона Норвілл. — Вона поміркувала про це, а потім заперечливо похитала головою. — Друже мій, твоє припущення абсолютно притягнуте за вуха.
Том на це нічого не відповів.
Від’їжджаючи від «Заправся & мчи», вона запланувала собі увійти в мережу й подивитися, чи зможе вона вирахувати автотранспортну компанію, радше за все невеличку, незалежну, офіс якої міститься у Свебріджі або в якомусь іншому сусідньому з ним містечку. Компанію з пташиною назвою, де може фігурувати яструб, а може, орел. Саме так діяли б леді з Вербового Гаю; вони обожнювали свої комп’ютери і безперервно контактували між собою в мережі, немов якісь дівчатка-підлітки. Навіть відкинувши інші причини, цікаво буде подивитися, чи подіють її методи аматорського детективного розшуку в реальному житті.
З’їхавши з І-84 по естакаді за півтори милі від свого дому, вона вирішила, що спершу пошукає інформацію про Рамону Норвілл. Хтозна, може, окрім президентської посади в товаристві «Книгогризів-Буквоїдів & Ласунів», Рамона заразом очолює в Чикапі ще й якесь «Товариство запобігання ґвалтуванням». Вельми правдоподібна версія. Леді, котра була запросила Тесс, не просто лесбійка, а
— Чимало підпалювачів беруть участь у своїх місцевих пожежних бригадах, — зауважив Том, коли вона вже завертала на свою вулицю.
— Що це мусить означати? — спитала Тесс.
— Те, що ти не мусиш відкидати жодної особи, орієнтуючись лише на їхні публічні репутації. Леді з В’язального товариства ніколи б так не робили. Проте в будь-якому випадку пошукай про неї в інтернеті. — Том говорив ухильним голосом, котрого Тесс від нього аж ніяк не очікувала. Це трохи дратувало.
—Як люб’язно з твого боку, Томасе, що ти мені це дозволяєш, — мовила вона.
