Ой не тая, мій синоньку,Година настала,Щоб чужая дитинонькаЗа рідную стала.Нар[одна] пісняЖурилися муж з жоною,Що дітей не мали;Далі взяли та й під старістьСироту прийняли.Росте тая сиротина,Так їм помагає!Але старий, як чужому,Все не довіряє.Та вже, мабуть, недаремнеПримовляють люди,Що дитинонька чужаяЗа рідну не буде!..Доростає літ дитина,Вже пора б женити,Пора б уже господарствоЗ сином поділити.Але старий дуже хочеЩирість його знатиІ задумує, як синаНа спробунок взяти.Повертає раз від панаТа й став говорити:«Жінко мила, сину милий,Годі мені жити!Розгнівався пан на мене,Повішати хоче!І я взавтра, як той злодій,Сплющу свої очі.Достань, жінко, з скрині гроші,Треба поділити…Треба свою остатнююВолю учинити».Стара, бідна, як дитина,Плаче і ридає;Бере ключі у старого,Скриню відмикає.А у скрині казан грошей -Самії дукати!..Ледве-ледве старий з синомЗдужали підняти.Висипали на підлогу,От старий сідаєІ з дукатів штири купиРівних нагортає.І говорить: «Перша купаНа похорон буде,Щоби мене, як годиться,Спом’янули люди!..Друга купа тобі, жінко,Тобі, моя мила!Бо ти ж мене, як матінка,Старого любила!..Третя купа нехай будеТобі, милий сину,-Ти був мені, милий сину,За рідну дитину.А четверта купа грошейНай буде для того,Хто да шибеницю взавтраПотягне старого!..»А синочок ісхопився,За гроші рукою:«Я потягну вас, татуню!Най будуть за мною!»Здихнув старий, підійнявсяТа й почав казати:«Іди, хлопче препоганий,Іди з мої хати!Прийняв тебе я до себеМалим сиротою,Побивався дні і ночі,Не спав над тобою…Тілько й думав, що із тебеБуду поміч мати…А ти сам готов на менеРуку підійняти…Іди ж собі, препоганий,Звідки ти узявся,Та й не згадуй, що ти в менеСином називався!»Хлопець вийшов. Старий плаче:«Правда, добрі люди,Що дитинонька чужаяЗа рідну не буде!..»<p><strong>ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ І ПАНИ</strong></p>
