Жена успешного предпринимателя становится свидетелем супружеской измены… Душевный надлом провоцирует ее покинуть привычный уют и бежать «куда глаза глядят». Этим миром оказалась клиника для душевнобольных людей в провинциальной глубинке…
© «Ліра-Плюс», 2012
Свідоцтво про внесення субєкта видавничої справи до державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції серія ЗТ № 39
В оформленні використана робота А.Модільяні
Права на видання цієї книги належать видавництву ПП ВКФ «Ліра Плюс»
www. videlka.com
© Электронная версия книги подготовлена компанией ЛитРес (www.litres.ru)
Дружина успішного підприємця стає свідком подружньої зради… Душевний надлом провокує її покинути звичний затишок та втікати «світ за очі». Отим світом виявилась клініка для психічно хворих людей у провінційній глибинці… За фахом лікар-психотерапевт, героїня намагається проникнути вглиб непростих характерів «притульчан». Молода жінка навіть гадки не має про те, що її чоловік балотується на посаду міського голови і єдиний гачок у його бездоганній біографії – це загадкове зникнення дружини. Вона тим часом стає свідком… вбивства. Проте нічого не вражає її так болісно, як дізнання про втаєні кар’єрні плани чоловіка. Героїня опиняється на роздоріжжі. Проте цього разу вона стає жертвою політичних ігор та внутрішнього непорозуміння зі світом….
…Життя – кумедна річ… Воно спонукає нас до уявного прогресу, умовних досягнень, омріяного успіху, здобуття всіляких чеснот, матеріального добробуту, врешті-решт… Словом, не дає нудьгувати… Та душа прагне іншого притулку…
Вайлуватий водій Гоша звично чекав мене внизу перед під’їздом. Такий собі добродушний велетень – валило з дитинським розумом, приспустивши сидіння розкішного чоловікового «мерседеса», солодко дрімав: він звик до того, що я, потрапивши до рідної домівки, де збігло моє дитинство, швидше, аніж за кілька годин, не вийду. Часом він здригався і щось бурмотів – вочевидь, йому снилися сни. І коли я, повертаючись, легенько сіпала його, зворушливого, з привідкритим по-дитячому ротом, за плече, аби розбудити, у мені прокидалася до нього жіноча, ледь не материнська лагідність, не зважаючи на майже відсутню вікову різницю. Попри зовнішню незграбність він тонко відчував, що мені болить… Особливо тоді, коли я по відвідинах спорожнілого батьківського дому поверталася у реальний світ – надто дітклива й беззахисна… Як і тоді, коли побачились вперше, з десяток літ тому… Макс наказав йому пригальмувати, помітивши на спорожнілій попід вечір автобусній зупинці поруч з інститутською бібліотекою зіщулене дівча, котре підпирає стовп із затертим графіком автобусних маршрутів. Байдуже, що те дівча стало незабаром дружиною Гошиного шефа. Бажання пошлюбитися не з донькою конкуруючого магната, а з простим дівчиськом, яке несподівано осиротіло у неповних сімнадцять і від горя розгубилося у житті, сприйняли, як чергову примху, мовляв, у багатіїв свої дивацтва.
Гоша мав до мене особливе, ледь не родинне почуття… Він так і називав мене поза людські очі – не на ймення й по батькові, як годиться за статусом, а просто й по-домашньому – «сестричко»…
Ось і тепер, терпляче дочекавшись, поки я наведу лад у спорожнілій квартирі, де кожна річ цупко в’їлася у мою пам’ять і нагадувала про дитинство, Гоша, миттєво оклигавши від дрімоти, підхопився і завбачливо відчинив переді мною дверцята автівки, а відтак перепитав: «На цвинтар, сестричко?»
