Чаміл — людина «мішаної крові», розповідав Хаїм, батько в нього — турчин, а мати — грекиня. Його мати була славнозвісною грецькою красунею. Смирна — місто вродливих грекинь — не бачила такого стану, таких манер і таких синіх очей. Її віддали в сімнадцять років за грека, великого багатія. (Хаїм назвав якесь довге грецьке прізвище, вимовляючи його так, як вимовляють прізвище загальновідомої династії). Вони мали всього одну дитину, доньку. Коли дівчинці було вісім років, багатий грек раптово помер. Його родичі наскочили на дружину, намагаючись ошукати її й відсунути подалі від маєтку. Жінка боронилася. Через це їй довелося поїхати аж в Атени, щоб врятувати бодай тамтешній спадок. Коли вона поверталася кораблем у Смирну, нагло померла її донька. Море було неспокійним, корабель плив повільно, а до Смирни було ще далеко. Згідно з приписами треба було викинути труп у море. Цього рішуче вимагали й морці, які за якимось древнім морським віруванням вважали, що труп на борту приносить нещастя, бо душа небіжчика тягне корабель на дно, наче свинець. Очманіла від горя, мати не погодилася на це. Вперто вимагала залишили їй тіло, щоб поховати його після прибуття в Смирну і бодай знати, де знаходиться могила дитини. Капітан корабля мав з нею великий клопіт. Опинившись у скрутному становищі поміж материнським горем, якому серце не може відмовити, і суворим приписом, якого він не смів порушити, капітан із старшим офіцером корабля вигадав хитру витівку. Розпорядився виготовити дві однакові труни. В одну поклали тіло дівчинки й морці потай спустили її в море, а другу, набиту відповідним вантажем, заколочену цвяхами й просмолену, капітан віддав матері, ніби зглянувшись на її прохання. Коли вони повернулися в Смирну, мати забрала домовину й поховала її на кладовищі.
Тяжко й довго вона оплакувала свою дитину і щодня відвідувала її могилу. А коли з часом вона, така молода й красива, почала бодай потроху забувати про свою втрату, трапилося щось несподіване й страшне. Дружина старшого офіцера корабля, на якому померла дитина, дізналася від чоловіка таємницю про здійснений з добрим наміром обман, вчинений на кораблі з тілом мертвої дівчинки. Цією таємницею за певної нагоди вона поділилася з найкращою подругою. Після однієї жіночої сварки та подруга, з власної дурості й бажання помститися, розповіла про це іншим. У незрозумілий і нестерпно жорстокий спосіб ця чутка дійшла й до матері. І цього разу нещасна жінка збожеволіла від жалю. Бігала на кладовище, нігтями копала землю з могили. Довелося її силоміць відвести й замкнути, бо вона хотіла стрибнути в море за донькою. Це було справжнє божевілля. Потрібно було кілька років, аби жінка оправилася від свого нового горя. Але повністю вона не видужала ніколи.
Вродливу й нещасну вдову кликали заміж чимало греків, але вона всім їм по черзі відмовляла, розлючена на своїх родичів і всіх одноплемінників. Лише через кілька років вона — на загальний подив — вийшла за одного турчина. Значно старший за неї, багатий, авторитетний і освічений чоловік, який у молоді роки займав високу посаду на державній службі, цей Тахір-паша жив замкнуто, влітку в маєтку неподалік Смирни, а взимку у своєму великому будинку в місті. Від своєї жінки він не вимагав, щоб вона змінила віру; лише не повинна була з’являтися на вулиці з неприкритим обличчям. Та все ж це одруження спричинило велике невдоволення поміж греків. А шлюб молодої грекині з шістдесятирічним пашею був, попри всі прокляття грецьких жінок і попів, не тільки щасливим, а й плідним. За перші два роки у них народилося двійко дітей, спочатку донька, а потім син. Син був сильним і швидко ріс, а от донька була хирлявенькою, і на п’ятому році після дводенного слабування померла від невідомої хвороби. Мати, яка так ніколи й не оправилися ще від своєї першої втрати, запала тепер у важку й невиліковну меланхолію. У смерті й цієї другої доньки вона шукала і знаходила перст якихось вищих сил, відчувала себе проклятою й негідною, і занехаяла повністю чоловіка з сином. Вона швидко сохла й танула. А наступного року смерть прийшла як вибавлення.
Хлопчак, якого звати було Чамілом, був вродливим (мамина краса, тільки в чоловічому виді), розумним і добре розвиненим, перший плавець поміж друзями і переможець у всіх бійках. Але дуже рано він почав покидати ігри й забави своїх однолітків. Усе більше віддавався книгам і науці, а батько його в цьому підтримував, купував йому книги й наймав учителів, оплачував подорожі. Хлопець учився навіть еспанської мови від одного старого сефарда, рабина в Смирні.