Попервах не пов’язуючи з тим якихсь певних намірів, К. при багатьох різних нагодах спробував дізнатися, де міститься та установа, звідки надійшли перші вказівки почати його справу. Він дізнався про це без труднощів, бо й Тітореллі, і Вольфарт на перше його запитання назвали точний номер будинку. Згодом Тітореллі з усмішкою додав, що для всяких таємниць, які йому не можна обговорювати, йому заздалегідь указують, що казати про них, а саме ця установа не має анінайменшої ваги, він сповістив тільки те, що йому доручено, і якщо існує якийсь вищий орган служби звинувачень, він, хай там як, клієнтам недоступний. Якщо хто хоче дізнатися що-небудь про службу звинувачень, — звичайно, завжди є багато бажань, але не завжди мудро висловлювати їх, — тоді все-таки треба звернутись до названої підпорядкованої установи, проте таким способом однаково не можна потрапити до самої служби звинувачень, зате зникне бажання її шукати.
К. уже знав натуру художника, отже, в його словах не було суперечності, і тому К. далі вже не розпитував, а тільки запам’ятав почуте. В нього знову виникло враження, як, до речі, вже не раз останнім часом, що Тітореллі може завдавати йому не менших мук, ніж адвокат. Різниця полягала тільки в тому, що К. не був остаточно відданий на поталу Тітореллі і міг коли завгодно, незважаючи на жодні обставини, відмовитись від нього, до того ж Тітореллі був дуже товариський, ба навіть балакучий, дарма що давніше куди балакучіший, ніж тепер, і, нарешті, К. сам мав змогу мучити Тітореллі.
Саме до такої тактики К. вдався цього разу, часто згадував про той дім, і то таким тоном, немов Тітореллі щось замовчує, немов сам К. налагодив зв’язки з тією службою, проте вони ще не досить зміцніли, щоб без ризику розповідати про них, а коли Тітореллі намагався змусити К. дати якусь докладну інформацію, той раптом ухилявся від розмови і довго не згадував порушеної теми. К. тішився такими дрібними успіхами, тоді йому здавалося, ніби він уже набагато краще розуміє людей, що в’ються навколо правосуддя, тепер він уже може гратися з ними, він майже втерся до їхнього кола, бодай цієї миті краще в усьому розбирається, ніж вони, хоч перший щабель правосуддя, на якому вони стоять, певною мірою дає їм переваги. А що, коли він остаточно втратить своє становище серед них? Адже в цьому полягає ще одна можливість рятунку: він повинен затертись до гурту цих людей, і якщо внаслідок свого підпорядкованого становища або з інших причин вони не спроможні допомогти йому в судовому процесі, то все ж можуть прийняти до свого кола й заховати; вони, якщо він добре обміркує свій план і потай запровадить його, можуть бути навіть не від того, щоб служити йому, надто Тітореллі, що вже й тепер — його добрий приятель і благодійник.
