Розділ 1:
Допит, здається, обмежується самими поглядами, подумав К., отже, я ще маю трохи часу. Якби знаття, що це за установа, яка задля мене, тобто взявшись за цілковито безнадійну справу, влаштовує таку пишну церемонію! Бо те, що діється, вже з повним правом можна назвати такою церемонією. По мене послано аж трьох чоловік, улаштовано розгардіяш у двох чужих кімнатах, а он там у кутку ще стоять три молодики й роздивляються фотографії панни Бюрстнер.
Хтось казав мені, — вже не пам’ятаю, хто саме, — що все-таки дивно, коли людина, прокинувшись уранці, бачить, як усі речі стоять загалом на тому самому місці, що й учора ввечері. Адже людина, яка спить і їй щось сниться, вочевидь перебуває в стані, що дуже істотно відрізняється від стану бадьорості, і потрібне, як слушно наголосив той чоловік, безмежне самовладання або велика кмітливість, щоб, розплющивши очі, не злякатися, побачивши все навколишнє більш-менш на тому самому місці, де воно було вчора ввечері. Через те мить прокидання — найнебезпечніша мить доби: якщо людина колись переживе її, нікуди не йдучи зі свого місця, цілий день її може мучити тривога.
Вони знали, службовці завжди знають більше за начальство.
Думка, що саме так він їм, можливо, полегшує спостереження за власною особою, яке їм, напевне, доручене, видалася йому такою сміховинною фантазією, що він сперся підборіддям на руки і з хвилину отак посидів, щоб отямитись. Ще кілька таких думок, сказав він собі, і ти будеш справжнісінький йолоп. Через те К. потім іще вище підносив свій трохи гаркавий голос.
Перед будинком твердою і рівною ходою вартового походжав солдат. Отже, ще й варта під дверима. К. мусив далеко вихилитися з вікна, щоб бачити солдата, бо той ходив попід самою стіною. «Здоров!» — гукнув він йому, проте не так гучно, щоб той міг почути. Невдовзі, щоправда, з’ясувалось, що солдат чекав лише на служницю, яка пішла по пиво до готелю на тому боці вулиці і тепер показалась в освітлених дверях. К. запитав себе, чи йому тільки на мить здалося, ніби задля нього тут поставлено варту, і не міг відповісти на це запитання.
— Ви нестерпна людина, ніколи не знаєш, чи ви кажете щось поважне чи жартуєте.
— Це не зовсім точно, — сказав К., радіючи, що теревенить з гарненькою дівчиною, — не зовсім точно, бо поважності я не маю геть і мушу жартами сповіщати як про поважне, так і жартівливе. А от заарештували мене насправді.
Розділ 2:
Замість «окружні збори якоїсь політичної партії» попервах стояло «соціалістичні збори».
К. тільки побачив, що її розщіпнута блузка звисає навколо стану, а чоловік затяг її в куток за дверима, обняв і притис до себе її прикриті самою сорочкою груди.
Розділ 3:
К. уже хотів був схопити жінку за руку, яку вона вочевидь, хоч і боязко, простягала до нього, аж тут його увагу привернули слова студента. То був балакучий, трохи зарозумілий чоловік, і, напевне, він може докладно розповісти про звинувачення, висунуте проти К. Якби К. мав таку інформацію, він, безперечно, міг би одним духом, звичайнісіньким помахом руки на пострах усім покінчити з цим процесом.
Розділ 5:
Атож, тут годі сумніватись, він відхилив би цю пропозицію, навіть якби К. давав йому хабара, бо так він би двічі зневажив свій обов’язок: адже К., поки триває процес над ним, має бути недоторканним для всіх представників правосуддя.
Розділ 6:
Ця похвала теж нітрохи не зворушила дівчину, ба більше, жодного враження, здається, не справили на неї навіть подальші дядькові слова.
— Може, й так, — проказав дядько. — Але я, якщо буде змога, ще сьогодні пришлю до тебе сестру-жалібницю. Якщо вона буде непотрібна, можеш її відіслати, але, зроби мені ласку, попробуй ще з нею. Ти живеш серед таких обставин та тиші, що можна втратити всяку надію.
— Тут не завжди так тихо, як тепер, — відповів адвокат. — А твою сестру-жалібницю я візьму тільки тоді, як буду змушений.
— Ти мусиш уже тепер, — наполягав дядько.
Письмовий стіл, тягнучись уздовж майже всієї кімнати, стояв поблизу вікна і був поставлений так, що адвокат сидів плечима до дверей, тож відвідувач, заходячи, немов злодій до чужої квартири, був змушений пройти всю кімнату впоперек і аж тоді міг бачити обличчя адвоката, якщо, звісно, той не виявляв дрібки люб’язності і не обертався до гостя.
Розділ 7:
