Пригадує: на той час уже мертві всі жінки, що колись приїхали разом з нею, і всі ті, хто побував у її бараці в Аушвіці. Більше не пригадує їхніх облич — лише валка скелетів спогадів. Може, і вдалося б пригадати котрусь, а може, й усіх тих жінок, що їх запізнала тоді, якби якась механічна рука не відсувала всі ті образи в забуття; пам’ятає лише вавилонську суміш мов, іноді ж крізь ті механічні руки просочиться чийсь образ і якесь ім’я, особливо тих перших, тих, хто започаткував літію, що завершується Полею, яка зараз лежить мертва поруч із нею. Першою була Ержіка Іґнац. Та, яку доктор Ніче з самого початку обрав для дослідів. Потім та Безіменна, яка грала в Чорній капелі; — але механічна рука, яка на знак тривоги запалювала червоне світло і розпочинала діяти, щоб вимкнути контакт ще до того, як могло статися нещастя чи принаймні сильний шок від удару струму високої напруги, ця рука і тепер одним дужим рухом стиснула ту валку і вкрила її чистим білим покривалом, яким встеляють смертне ложе героїв чи цнотливих; вона сама, вже давно сама, стояла біля того смертного ложа, як солдат, котрий якимось дивом вцілів після вибуху бомби, що влучила у рів, в якому воювала його чота, і ось зараз він стоїть коло братської могили з непокритою головою і з квітами в руках і читає на мармурі імена своїх армійських товаришів, з якими ділився цигарками та, у хвилини слабкості, обмінювався сімейними фотографіями і спогадами, а тепер з болем згадує всіх їх, тих, що спочивають під мармуровим обеліском, перетворившись на золоті літери, і він запитує себе, як, яким дивом він вибув зі строю на останній перекличці, бо його місце тут, у строю, відразу після очільника, отого на А, і того на В, чиї імена вибиті на мармурі, на пам’ятнику. — Отак і вона почувалася зараз перед обеліском спогадів: з букетом квітів і здивована; ледь вірячи власним очам. Тож мусила пошукати у спогадах Якоба, пошукати там, де його залишила майже цілу вічність тому, а насправді менш як рік, якщо вона взагалі колись розлучалася з ним, бо духовна присутність, правду кажучи, є нічим іншим, як мармуровим обеліском, а вона хоче розшукати Якоба того і такого, Якоба, який би не був лише вічно присутнім обеліском, — адже обеліск зводять тим, хто відійшов навіки, а це те саме, що й смерть, тільки трохи краще сказано.