— Недешево, але мені цікава їхня технологія, і я ще влітку замовив кілька вдосконалених прототипів для майбутніх проектів.
Слейд усміхається, і через те, як він її вивчає, сидячи навпроти, в Гелени виникає дискомфортне відчуття, що він знає про неї більше, ніж їй хотілося б йому відкрити. Її минуле. Її психологію. Її мотиви.
А втім, чи варто звинувачувати Слейда в намаганні зазирнути трохи глибше?
Він вкладає в її розум час і мільйони.
У вікні за Слейдом Гелена бачить одиноку цятку світла, до якої милі та милі морського безмежжя, і знов, хоч уже не так, як уперше, відчуває, які вони тут самотні.
Літо з довгими сонячними днями у розпалі. Робота завмерла — всі чекають, коли доставлять два квантових процесори.
Гелена дуже сумує за батьками, їхні щотижневі розмови перетворилися на сенс її тутешнього буття.
Відстань дивно вплинула на спілкування з батьком. Він здається ближчим, ніжу ті літа, коли вона була школяркою. Найменші подробиці їхнього побуту в Колорадо раптом стають дуже важливими. Вона тішиться тими дрібничками, і що вони нудніші, то їй приємніше.
Їхні вилазки в передгір’я на вихідні. Розповіді, скільки снігу ще в горах. Концерт, який вони слухали в Ред-Рокс[15]. Мамин похід до невролога в Денвері та його результат. Фільми, які вони дивилися. Прочитані книжки. Сусідські плітки.
Усі новини вона отримує від батька.
Часом і в мами бувають просвітлення, і тоді вони розмовляють, як колись.
Частіше ж вона просто підтримує їхню розмову, не без зусиль.
Гелену не відпускає ірраціональна нудьга за тим, що залишилося в Колорадо. За видом з батьківської тераси на рівнину, що тягнеться аж до Флетайронсу[16], з якого розпочинаються Скелясті гори. За зеленню, бо побачити листя на платформі можна лише у невеличкому садку в теплиці. А найбільше — за мамою. До болю хочеться побути з нею в цю найстрашнішу пору її життя.
Та найбільше Гелену гнітить неможливість поділитися успіхами, яких вони досягли в проектуванні крісла. На всьому — залізна печатка мовчання, накладена угодою про нерозголошення. Гелена підозрює, що Слейд прослуховує всі її розмови. Коли вона його про це запитала, він, звісно, все заперечив, однак підозра залишилася.
Через секретність платформу заборонено відвідувати стороннім особам, а членам команди до закінчення контракту заборонені поїздки на берег, за винятком тих випадків, коли цього потребують сімейні обставини чи виникає необхідність у медичному втручанні.
Щоб тісніше згуртувати команду, щосереди стали влаштовувати вечірки. Серйозний виклик для Гелени, затятої інтровертки, яка до останнього часу вела життя науковиці-відлюдниці. Народ грає на платформі в пейнтбол, волейбол і баскетбол. Біля басейну димить гриль і ваблять розмаїті крани з привезеним пивом. Хтось галасливо тусується під музику, хтось напивається. Часом вони навіть танцюють. Корти й зону барбекю загороджено високими скляними панелями від вітру, який майже ніколи тут не вщухає. Та навіть за панелями часто доводиться кричати, щоб тебе почули.
У негоду всі збираються в загальному приміщенні коло їдальні та грають у настільні ігри або в хованки в надбудові.
Як бос над усіма, крім Слейда, Гелена дуже неохоче йде на зближення з командою. Однак вона у водяній пустелі, якій нема кінця-краю, на висоті двадцяти поверхів над океаном. І розуміє, що відмова від дружби та зближення — пряма дорога до психозу через самотність.
Під час гри в хованки вона перепихнулася в шафі для білизни на горішньому поверсі із Сєрґєєм — геніальним інженером-електриком і просто красенем, який завжди розбиває її в ракетбол. Коли шукачі пробігали повз їхню схованку, вони опинилися надто близько в темряві, і раптом вона поцілувала його, тоді потягнула до себе, а він стягнув з неї шорти і притиснув до стіни.
Маркус знайшов Сергея в Москві. З усієї команди той, мабуть, справжній науковець-теоретик і вже точно найкваліфікованіший фахівець.
Але не на нього запала Гелена. А на Раджеша, інженера-програмувальника, якого Слейд найняв недавно, до прибуття процесорів з «Ді-Вейв». Його очі світяться теплотою і чесністю, і це їй імпонує. Він лагідний і напрочуд розумний. А вчора за сніданком запропонував створити книжковий клуб.
На величезному контейнеровозі прибувають квантові процесори.
Здається, що настав різдвяний ранок — усі, хто на палубі, з побожним жахом дивляться, як кран на буровій на двісті футів підіймає суперкомп’ютер вартістю тридцять мільйонів доларів і опускає на головну платформу.
Знову кипить робота з картографії, нові процесори запущено, і вони вже пишуть програмний код для фіксації спогадів і завантажування нейронних координат до пристрою реактивації.
Відчуття застою залишилося позаду. Справа зрушила з місця, почуття самотності в Гелени змінюється на радісне піднесення.
