— На це є мільйон причин, але найголовніші — ізоляція та безпека. Я працюю в певних галузях, де процвітає промисловий шпіонаж, а це — найкраще місце, щоб усе тримати під контролем, правильно?
Вони проходять повз басейн, накритий у холодну пору року. Листопадовий вітер люто рве брезент.
— По-перше, я вам дякую, — каже Гелена. — По-друге, чому саме я?
— Тому, що у вашій голові існує технологія, здатна змінити людство.
— І як же?
— Чи маємо ми щось цінніше за спогади? — питає Слейд. — Вони формують нас і нашу особистість.
— А ще ринок ліків від хвороби Альцгеймера в наступному десятилітті сягне п’ятнадцяти мільярдів доларів. — Маркус тільки всміхається. А Гелена додає: — Щоб ви знали, моя мета номер один — допомогти людям. Я хочу знайти спосіб зберігати спогади для зношеного мозку, який більше не може їх утримувати. Таку собі часову капсулу для найважливіших знань.
— Я почув вас. А тепер назвіть мені бодай одну причину, чому це починання не може бути одночасно благодійництвом і чимось комерційним.
Вони минають вхід до величезної теплиці. По стінах усередині стікає конденсат.
— Скільки звідси до берега? — цікавиться Гелена і дивиться в море, звідки суне щільна хмара.
— Сто сімдесят три милі. Як ваші рідні та друзі сприйняли новину, що ви щезаєте невідь-куди, щоб зайнятися супер-секретним дослідженням?
Гелена знічується, не знаючи, як відповісти.
Останнім часом її життя минало під флуоресцентними лабораторними лампами й крутилося довкола обробки отриманих даних.
Їй ще ніколи не вдавалося вийти за межі непереборного тяжіння власної роботи, якою вона займалася заради мами, а якщо бути до кінця відвертою, то й задля себе теж. Тільки в роботі Гелена почувалася справді живою, і в неї вже не раз виникало запитання: чи не означає це все, що в ній щось зламалося?
— Я багато працюю, — відповідає вона, — сказала шести людям, а більше нема кому. Тато заплакав, але він постійно плаче. Ніхто особливо не здивувався. О Господи, скільки пафосу, правда?
— Я думаю, — каже Слейд, подивившись на неї, — здорова рівновага — це для тих, хто не знайшов свого призначення.
Гелена обмірковує почуте. У старших класах і в коледжі їй раз у раз товкмачили, що слід шукати своє справжнє покликання — те, що примушує підводитися з ліжка й дихати. Та як вона пам’ятала, мало кому вдавалося знайти такий
Шкільні вчителі та викладачі в коледжі, всі як один, замовчували інший бік проблеми. Що обрана справа поглинає до останку. Рве стосунки та руйнує щасливе життя. І все одно Гелена не погодилася б проміняти її на щось інше. Вона не зможе бути іншою.
Вони наближаються до входу в надбудову.
— Секундочку, — каже Слейд. — Дивіться. — І вказує на стіну туману, що повзе до них платформою.
Повітря стає тихим і холодним.
Гелена не бачить навіть вертолітного майданчика. Вони в самісінькому серці хмари.
Слейд переводить погляд на Гелену.
— То як, змінюймо світ разом?
— Для цього я тут.
— От і добре. А тепер подивимося, що я для вас приготував.
