Через кожних пів сотні футів вони входять у напівзруйновані двері, за якими — підвальна частина нової будівлі.
На другому перехресті Гелена повертає у прохід і футів за сто зупиняється та показує Баррі на двері, які нічим не відрізняються від інших.
Щоб провернути дверну ручку, доводиться трохи попітніти, та коли це нарешті вдається, Баррі із силою б’є у двері плечем та відчиняє їх.
З тунелю вони потрапляють до іншого підвалу.
Баррі кидає наплічник на кам’яну долівку та швидко починає його розбирати. Фомка, стяжки, коробка патронів дванадцятого калібру, дробовик і чотири запасних обійми для його «глока».
— Візьміть собі стільки патронів, скільки зможете нести, — каже він Гелені.
Гелена розриває коробку і напихає патронами внутрішні кишені своєї шкірянки. Баррі перевіряє, чи заряджений його «глок», скидає пальто і теж розпихає запасні обойми по кишенях. Тоді він бере фомку і йде через увесь підвал до інших, новіших на вигляд, дверей. Двері замкнено зсередини. Баррі вставляє кінчик фомки якнайглибше в одвірок і щосили налягає на неї.
Спочатку чути лиш його напружене сопіння. Та по деякім часі лунає тріск дерева, із дзеньканням руйнується метал. Двері піддалися, Баррі просовує руку в отвір і скидає поламаний заіржавілий замок. Тоді він обережно відчиняє двері, якраз настільки, щоб вони з Геленою змогли пройти в них.
Вони виходять у стару котельню готелю. Приміщенням, здається, не користувалися добрих пів століття. Маневруючи в лабіринті застарілого устаткування й датчиків, вони доходять до масивного котла. За котлом — інші двері, і Баррі та Гелена опиняються на нижчому рівні службових сходів, що спіраллю зникають у темряві.
— Так, ще раз: на якому поверсі Слейдів пентхаус? — пошепки питає Баррі.
— На двадцять четвертому. Лабораторія — на сімнадцятому, серверна — на шістнадцятому. Ви готові?
— От проїхатися б на ліфті…
Їхній план — знайти Слейда. Тільки б він був у своєму пентхаусі. В іншому разі, зачувши постріли або щось запідозривши, він, найімовірніше, рвоне до крісла, щоб устигнути повернутися в часі назад і зупинити їх до того, як вони ступлять до його готелю.
Баррі починає підійматися сходами, підсвічуючи собі ліхтариком. Гелена йде за ним, намагаючись ступати якомога тихіше, але зношене дерево сходів прогинається і рипить під їхніми ногами.
За кілька хвилин Баррі спиняється біля дверей, поряд із якими на стіні намальовано цифру 8, вимикає світло.
— Що таке? — пошепки питає Гелена.
— Я щось почув.
Вони стоять і прислухаються до темряви. Серце в Гелени гупає, дробовик у руках важчає щосекунди. Вона нічого не бачить і нічого не чує, крім слабенького, тихого завивання, ніби хтось дмухає над порожньою пляшкою.
Угорі спалахує промінь світла, він падає в центр сходової клітки та підбирається до них картатою долівкою.
— Давай, — шепоче Баррі, відчиняючи двері й тягнучи Гелену в коридор.
Вони швидко йдуть червоною доріжкою повз низку дверей. Номери кімнат проектуються на двері лампами з протилежної стіни.
Коли вони вже на середині коридору, двері з номером 825 відчиняються всередину, і з номера виходить жінка середнього віку в синьому халаті з логотипом ГС на лацкані. Вона несе срібне відерце з льодом.
Від них до покоївки футів десять, але вона їх досі не помітила.
— Мем? — озивається Баррі.
Вона обертається, і Баррі наставляє на неї пістолет.
Відерце з льодом падає на долівку.
Баррі притискає палець до губ і разом з Геленою швидко кидається до покоївки.
— Ані слова, — застерігає він.
Вони заштовхують покоївку назад у номер і заходять самі.
Гелена замикає двері на засувку, надягає ланцюжок.
— Я маю гроші та кредитки…
— Нас це не цікавить. Сідайте на долівку і припніть язика, — наказує Баррі.
Жінка, напевне, щойно з душу. Її чорне волосся вологе, на обличчі — жодного натяку на макіяж.
Гелена уникає її погляду.
Кинувши сумку на підлогу, Баррі розстібає її та витягує стяжки.
— Будь ласка! — благає покоївка. — Я не хочу помирати.
— Вам ніхто нічого не заподіє, — заспокоює Гелена.
— Вас прислав мій чоловік?
— Ні, — каже Баррі. Тоді дивиться на Гелену. — Ідіть киньте у ванну декілька подушок.
Гелена бере три подушки з розкішного ліжка з балдахіном і кладе їх у ванну з різьбленими лапами, яка стоїть на невеликому підвищенні з видом на сутінки, що спадають на місто, та будівлі, де спалахують вогні.
Коли вона вертається у спальню, Баррі тримає жінку долілиць і перев’язує їй зап’ястя та щиколотки. Потім він звалює її собі на плечі, заносить до ванної кімнати та обережно опускає у ванну.
— Навіщо ви тут? — питає він.
— А ви знаєте, що це за місце?
— Так.
По обличчю покоївки течуть сльози.
— П’ятнадцять років тому я припустилася помилки.
— Якої? — цікавиться Гелена.
— Не пішла від чоловіка, коли слід було це зробити. І змарнувала найкращі роки свого життя.
— По вас прийдуть, — обіцяє Баррі. І відірвавши шматок скотчу, заліплює їй рот.
Вони зачиняють двері до ванної.
Від газового каміна шириться приємне тепло.
