— Після Біг-Бенду, — починає Гелена, — спричинений синдромом хибної пам’яті психоз досягне свого апогею. Що найдивніше, синдром і далі розглядатимуть як невідому епідемію без виявленого збудника, хоча деякі фізики-теоретики вже почнуть просувати ідеї про мінітунелі та висловлювати припущення щодо ігор із часопростором. Післязавтра з групою спецпризначенців ви вирушите до готелю Слейда. Він і більшість його людей загинуть у ході рейду. Газети напишуть, що Слейд поширював нейровірус, який атакує ділянки мозку, де зберігаються спогади. В усіх новинах тільки й мови буде, що про це, однак за місяць загальна істерика зійде нанівець. Скидатиметься на те, ніби таємницю розгадано, порядок відновлено, нових випадків СХП не очікується.
Гелена жадібно ковтає кілька шматків, і Баррі зауважує, що сидить за одним столом із жінкою, яка віщує йому майбутнє. Та найдивніше не це. А те, що він починає їй вірити.
Гелена відкладає виделку.
— Але я знаю, що це ще не кінець, — каже вона. — Я припускаю найгірше: після вашого рейду крісло потрапило ще в чиїсь руки. І тому за місяць я знову знайду вас. А щоб ви не мали сумнівів щодо моїх намірів, я розповім вам, що саме ви знайшли в лабораторії Слейда.
— І я вам повірю?
— Не одразу. Ви розповісте мені, що під час рейду Слейд, перед тим, як загинути, намагався знищити й крісло, й процесори, та щось таки вдалося врятувати. Урядові агенти (ви не знали, на кого вони працюють) побували в готелі та повигрібали геть усе. Я напевне не знаю, але припускаю, що вони й гадки не мають про призначення крісла та як воно діє. Там мало що вціліло, але вони працюють день і ніч, щоб відновити все. А тепер уявляєте, що буде, якщо їм це вдасться?
Баррі йде до холодильника, тремтячими руками відчиняє дверцята й дістає пару холодних пляшок пива.
Він сідає назад.
— І все це станеться тому, що ми наїдемо на Слейдову лабораторію?
— Так. Ви на собі відчули, що таке це крісло. Ви знаєте, що воно може. Як я розумію, Слейд із його допомогою повертає тих, кого він сам обрав, у їхні спогади. Чи хтось знає, навіщо він це робить? І подивіться на страх і на паніку, які це спричиняє. Кілька фокусів з реальністю — і людство просто збожеволіє. Ми повинні його зупинити.
— І для цього нам потрібне це крісло?
— Воно запрацює аж за чотири місяці. Що довше ми чекаємо, то більша ймовірність, що хтось знайде лабораторію Слейда раніше, ніж ми туди потрапимо. Ви вже прохопилися про неї Ґвен. Варто людям дізнатися, що крісло існує, як спогад про нього постійно буде повертатися до них, незалежно від того, у скількох часолініях вони побувають. Так само як Джулія і Меґан згадували вчора ввечері загибель Меґан.
— Спогади повернулися до них лише тоді, коли ми досягли моменту, в який я опинився в кріслі в попередній реальності. Це завжди так стається?
— Так, бо саме в цей момент їхня свідомість і пам’ять з попередньої реальності вливаються в ту, яка існує зараз. Я називаю це стикуванням, злиттям двох дат в одну.
— І що, по-вашому, ми маємо робити?
— Завтра беремо під контроль лабораторію Слейда. Знищимо крісло, програмне забезпечення, всю інфраструктуру — щоб не залишилося навіть натяку на нього. У мене вже навіть готовий вірус. Ми запустимо його до автономної мережі Слейда, щойно добудемося всередину. Вірус там геть усе відформатує.
Баррі прикладається до пляшки, і пиво знімає напругу, що тримала живіт.
— А я-майбутній з оцим планом погодився?
Гелена всміхається.
— Ну взагалі-то це наш спільний план.
— Я вважав, що ми маємо шанс?
— Чесно? Ні.
— А ви що думаєте?
Гелена стомлено відкидається на спинку стільця. Вона здається вкрай виснаженою.
— Я думаю, що другого такого шансу в нас уже не буде.
Баррі стоїть коло суцільного вікна біля Гелениного ліжка й дивиться на чорну як ніч річку та місто за нею. Він сподівається, що із Джулією все гаразд, хоч віриться в це не дуже. Коли він подзвонив до неї, вона розплакалась у слухавку, а потім відключилася і більше не відповідала на його дзвінки. Баррі здогадується, що вона якоюсь мірою вважає його винуватцем усього, що сталося.
Над небокраєм підноситься Біг-Бенд, і Баррі думає, чи звикне він колись до нього, чи ця будівля так і залишиться тут символом того, якою ненадійною може бути реальність.
Гелена підходить до нього.
— З вами все гаразд? — питає вона.
— Мені з голови не йде мертва Меґан на хіднику. Я, можна сказати, бачив її лице крізь мокре простирадло, що вони накинули на неї. Повернутися назад на одинадцять років, прожити їх знову — і це нічого не змінило в долі родини.
— Баррі, мені дуже шкода.
Він обертається до неї.
Робить глибокий вдих — видихає.
— З пістолетом доводилось мати справу? — цікавиться детектив.
— Так.
— Давно?
— Баррі-майбутній знав, що йти в будівлю Слейда доведеться лише нам двом, тож ми добряче повправлялися на стрільбищі.
— І ви точно готові до цього?
